Четвер, 22 вересня 1881

Дощить, я малюю марину зі свого вікна. Близько пʼятої ми пробуємо поїхати на перегони, та стоїть собачий холод. Після сніданку ми досить довго пробули у вітальні готелю; мама забула там учора російську газету, яка докладно про мене пише (див. альбом преси, який я зараз укладаю), і якась російська дама з чоловіком це прочитали, і кажуть, ніби вони й справді чули про мене як про талановиту художницю в Неаполі. Якби мама була там, вона б завела знайомство, та в неї мігрень, і ми з тіткою дали їм проказати ці влесливі речі, не підводячи голів від наших газет. Дама чарівна, чоловік пристойний, дитина гарненька; вони, як і ми, нікого тут не знають і дуже хочуть, гадаю, познайомитися.
Після обіду ми знову йдемо до вітальні; я там читаю для годиться, та ми справді маємо надто дурний вигляд серед усіх цих людей, що знаються, розмовляють, ходять туди-сюди, — я кажу про росіян, серед яких розкошує Базілевич. Зрештою, я в Біарріці, де вже три роки мріяла повеселитися. Сьогодні пополудні на мені була сукня із сірого сукна, спідниця рівна, з вирізаною й нашитою внизу вишивкою з сірого атласу. Корсаж у стилі Луї XV із жилетом під вишивку спідниці, паньє пришиті до корсажа, просто зібрані ззаду й спадають доволі низько. Сірий фетровий капелюшок, такі самі черевички «мольєри», підбиті ліловим атласом; усе разом — королівська простота.
Учора ввечері Коклен-молодший давав виставу в «Пале-Біарріц». Я була вся в чорному; капелюшок пристойна, будьте певні.
Я мала надіслати Сент-Аманові біарріцькі хроніки — імена, туалети тощо. А я не знаю жодної живої душі, яка могла б назвати мені хоч когось.

Примітки

Коклен-молодший (Coquelin Cadet): Ернест Коклен (1848—1909), уславлений комічний актор «Комеді-Франсез», молодший брат знаменитого Коклена-старшого. ↩