❦
Субота, 13 серпня 1881
Що ж, я працюю над цим години зо дві, навіть менше, а потім — і край! Річ у тім, що, скажімо, я відмовляюся від цього, а тоді кажу собі: хтозна? Може, вийшло б дуже добре. Тоді я зважуюся — і одразу собі кажу, що це претензійно й нічого не промовляє.Samedi 13 août 1881 Eh bien j’y travaille deux heures pas même et puis va te promener ! La question est que mettons que j’y renonce et alors je me dis: qui sait ? Ca aurait peut-être été très bien. Alors je me décide et aussitôt de me dire, c’est prétentieux et ne dit rien.
І справді, мені не подобаються мої моделі. А ще я бачу це полотно виставленим на бульварі саме після виборів... А ще це такий геть не жіночий сюжет, саме це мене найбільше й вабить.
En effet je n’aime pas mes modèles. Et puis je vois la toile exposée sur le boulevard juste après les élections... Et puis c’est un sujet si peu féminin, c’est cela surtout qui m’attire.
Якби я мала певність, що немає жодних шансів, що вийде добре; я не здатна зробити це досить добре, щоб сюжет вийшов величним, але ж хтозна, якщо постаратися, може? Ось це «може» й зводить мене з розуму;
Si j’avais la certitude qu’il n’y a pas de chances que ce soit bien, je ne suis pas capable de le faire assez bien pour que le sujet y soit pompeux, mais enfin qui sait en m’appliquant, peut-être ? Voilà le peut-être qui me rend folle;
Думка Жюліана — але ж Жюліан помилився цього року щодо Зільгардт, він віщував добре, а вийшло жахіття.
L’opinion de Julian, mais Julian s’est trompé pour Zillhardt cette année, il avait prédit du bien et il en est résulté une horreur.
Я покладуся на долю, але якщо доля не скаже так, як я... а як же я кажу?
Je vais m’en remettre au sort, mais si le sort ne dit pas comme moi... et comment dis-je ?
Це моя хвороба, слово честі. Мені конче потрібен Алексіс для картини, а я не знаю, коли він повернеться, і в мене лишилося тільки вісімнадцять днів. То ти божевільна.
C’est ma maladie, ma parole. J’ai absolument besoin d’Alexis pour le tableau et je sais pas quand il revient et j’ai plus que dix-huit jours. Alors t’es folle.
Та ні, час у мене є.
Mais non, j’ai le temps.
Так, доля; що ж, я навмання розгортаю цей зошит, навмання кладу палець, і якщо в рядку, де ляже мій палець, кількість літер парна, я відмовляюся від картини.
Oui, le sort, eh bien j’ouvre ce cahier au hasard, je pose le doigt au hasard et si la ligne où se posera mon doigt le nombre des lettres est pair je renonce au tableau.
Гаразд, парна. Але...
Bon c’est pair. Mais...
Ви ж знаєте, що в мене хвора права легеня; що ж, ви, не сумніваюся, матимете втіху дізнатися, що ліва теж уражена. Ніхто з цих лікарів-ідіотів мені цього ще не сказав, а втім, я відчула це вперше в київських печерах із мощами, але подумала, що то минущий біль від вогкості; відтоді він вертається щодня, а сьогодні ввечері такий сильний, що мені боляче дихати і що це справжній біль між ключицею та груддю, там, де лікарі легенько постукують. А картина.
Vous n’ignorez pas que j’ai le poumon droit malade, eh bien vous aurez je n’en doute pas du plaisir à apprendre que le gauche est également attaqué. Aucun de ces idiots de docteurs ne me l’a encore dit, du reste je l’ai senti pour la première fois dans les catacombes à reliques de Kiev mais j’ai pensé que c’était une douleur momentanée causée par l’humidité; depuis cela revient tous les jours et ce soir si fort que j’ai mal à respirer et que ça fait une vraie douleur entre la clavicule et le sein, là ou les docteurs frappent leurs petits coups. Et le tableau.