❦
Четвер, 11 серпня 1881
Щодня я їжджу до Пассі, але тільки-но влаштуюся, як те, за що беруся, стає мені осоружним. Спершу Фортуната, яку я відіслала, заплативши їй за шість сеансів даремно; потім картина, якою я марила і яку гарячково прагнула написати. Жюліан сказав, що треба змінити, поліпшити композицію, і цього було досить, щоб я вже не знала, що робити. Спершу я все одно її почала, але, почавши, відчула до неї огиду й страх.Jeudi 11 août 1881 Tous les jours je vais à Passy mais sitôt que je suis installée je prends en horreur ce que je commence. D’abord Fortunata que j’ai renvoyée en lui payant six séances pour rien; puis c’est le tableau duquel j’étais folle et toute fiévreuse de le faire. Julian avait dit qu’il fallait modifier, améliorer la composition et cela m’a suffi pour que je ne sache plus quoi faire. D’abord malgré tout je l’ai commencé mais une fois commencé j’en ai eu dégoût et peur.
Правда в тому, що мені лишається тільки двадцять днів, а як піде дощ?
La vérité est qu’il ne me reste que vingt jours, et s’il pleut ?
Чотири голови в натуральну величину за двадцять днів. А ще... А проте кожна з цих голів пишеться за один день, якщо все йде добре, так, а якщо доведеться переписувати? Зрештою, це привід для виснажливих вагань, що кидали мене в жар і холод разів десять на годину. Якщо я її напишу, це не буде все те, що... Бо ж, зрештою, поспішати, робити абияк нічого не варте, а якщо я її не напишу, то напише хтось інший, і тоді! Усі ці афіші, якими обвішані мури Парижа, і гурти, що стоять навколо, виборча лихоманка1; моя картина — це саме виборча афіша, перед якою стоять хлопець-бакалійник із кошиком, робітник, що сміється до пана з течкою під пахвою, фертик2 із дуже дурним виглядом і величезний бонапартистський капелюх, від якого видно лише... капелюх. На задньому плані — маленька жінка.
Il y a quatre têtes grandeur nature en vingt jours. Et puis... Pourtant ces têtes s’enlèvent en un jour chaque si ça va bien, oui, mais s’il faut les recommencer ? Enfin c’est un sujet d’hésitations énervantes qui me donnait chaud et froid dix fois par heure. Si je le fais ce ne sera pas tout ce que... Car enfin se dépêcher, faire n’importe comment ne vaut rien, et si je ne le fais pas un autre le fera et alors ! Toutes ces affiches dont les murs de Paris sont couverts et les groupes qui stationnent, la fièvre des élections; mon tableau c’est justement une affiche électorale devant laquelle il y a un garçon épicier avec son panier, un ouvrier qui rit à un monsieur avec serviette sous le bras, un gommeux à l’air très bête et un vaste chapeau bonapartiste dont on ne voit que... le chapeau. Dans le fond une petite femme.
Це в натуральну величину, до пояса. Словом, це та все інше зводить мене з розуму, у мене тремтить рука, коли я пишу. Щойно мені сяйне якась думка, як вона вже викликає в мене відразу.
C’est grand comme nature, à mi-corps. Bref ça et le reste me rend folle, j’ai la main qui tremble pour écrire. A peine ai-je une idée que je l’ai en dégoût.
Була тільки ця картина, а я змарнувала стільки днів, і ось я й досі вагаюся.
Il n’y avait que ce tableau et j’ai perdu tant de jours et 0,me voilà encore indécise.
Бісова вдача: коли я вільна робити, що хочу, я вже не знаю, що робити. Це хвороба робить мене дурепою, а від почесної відзнаки Брезло в мене опускаються руки. Я почуваюся пропащою з усіх боків і в найбільшому жасі від думки побачити хоч кого.
Diable de caractère quand je suis libre de faire ce que je veux, je ne sais plus que faire. C’est ma maladie qui me rend idiote et la mention honorable de Breslau me coupe les bras. Je me sens perdue de tous les côtés et dans la plus grande terreur de voir qui que ce soit.
До мене говорять, я не чую або чую перекручено... Зрештою, здається, я заслужила... інакше... Небо справедливе. Я питаю себе... Бо цю картину Жюліан та інші називають ні новою, ні оригінальною; згода, та я й сама нічого не знаю. Принаймні це злободенно, та й якщо добре виконано, то завжди буде добре. А страх перед людьми, які позуватимуть, і час?
On me parle, je n’entends pas ou de travers... Enfin il paraît que j’ai mérité... sans cela... Le ciel est juste. Je me demande... C’est que ce tableau Julian et les autres disent que ce n’est ni neuf, ni original; d’accord, du reste je n’en sais rien. C’est actuel toujours et puis si c’est bien exécuté ce sera toujours bien. Et la peur des gens qui vont poser et le temps ?
Одне слово, я знервована й нещасна і вже нічого не знаю. А ще мені треба дізнатися, чи буде Алексіс тут упродовж серпня, він позує для фертика, а без нього картини не буде, та й старого пана з течкою я ще не знайшла.
En un mot je suis énervée et malheureuse et je ne sais plus rien. Et il faut encore que je sache si Alexis sera ici dans le courant d’août, il pose le gommeux et sans lui pas de tableau, et je n’ai pas encore trouvé le vieux monsieur à la serviette.
Усе це було б ніщо, якби я була рішуча й сповнена запалу.
Tout ça ne serait rien si j’étais décidée et entrain.
А я марную час і псую собі очі читанням, щоб заспокоїтися. Зрештою, уже й нема кому повідати свої вагання: Тоні у Швейцарії, Жюліан у Марселі. А я хоч пропадай. Тільки-но я щось вирішу, як якийсь голос мені каже... Зрештою, хоч би що я зробила, я завжди зроблю собі на шкоду. Якщо відмовлюся від картини, її напише хтось інший, і мені буде смертельно досадно; якщо напишу, то напишу поспіхом, погано, піде дощ, а в мене вже лише двадцять днів. Усе, що я зможу зробити, напевне буде протилежним тому, що слід було б зробити, отже, треба було б ні про що більше не дбати. Тож ось ви мене й бачите... ах! як жахливо дійти до такого.
Et je perds mon temps et j’use mes yeux à lire pour me calmer. Enfin, plus moyen de porter mes hésitations à qui que ce soit, Tony en Suisse, Julian à Marseille. Et moi au diable. Sitôt que je décide quoique ce soit une voix me dit... Enfin quoique je fasse je ferai toujours à mon désavantage. Si je renonce au tableau quelque autre le fera et j’en aurai un dépit mortel; si je le fais je le ferai en me pressant, mal, il pleuvra et j’ai déjà que vingt jours. Tout ce que je pourrai faire sera certainement le contraire de ce qu’il aurait fallu faire, donc il faudrait n’avoir plus souci de rien. Aussi vous me voyez... ah ! qu’il est affreux d’en être là.
У мене сиве волосся, одного дня я знайшла мало не дві сиві волосини спереду, це відколи я глухну... Хіба ж це не жахливо!
J’ai des cheveux blancs, un jour j’en ai trouvé près de deux sur le devant, c’est depuis que je deviens sourde... Est-ce assez horrible !
О! тепер... принаймні це кладе край моїм наріканням: у мене нічого нема, згода, але й сама я вже ні на що не здатна. Салонне життя, політика, утіхи розуму — усе це доходить крізь туман, і якщо я на це наважуся, то ризикую ще й виставити себе на посміховище або зійти за дурепу чи посередність. Як же мені доводиться вдавати різкість, дивацтва, неуважність, щоб приховати від єдиного Сент-Амана, що я глуха! Цього стало б, щоб знеохотити сорок коней. Хіба ж можна зізнатися, що ти глуха, коли ти молода, елегантна і претендуєш на все; хіба ж можна просити поблажливості, жалю за таких умов. Як же доречно... а решта нащо... усе, якщо я скажу, — та це ж неможливо! Голова розколюється, уже й не знаєш, де ти є! О! ні, немає Бога такого, яким я Його уявляла. Є верховна істота, є природа, є... але немає того Бога, якого я звикла молити щовечора. Хай Він мені нічого не дарує — гаразд, але вбивати мене отак! Та робити мене нещаснішою, залежнішою від усіх, ніж перший-ліпший жебрак. А що я зробила! Я не свята, я не проводжу свого життя в церкві, я не пощуся, але ви знаєте моє життя: окрім постійної непоштивості до моєї родини, яка це цілком заслужила, мені нема в чому собі дорікнути.
Oh ! maintenant... au moins ça coupe court à mes récriminations, je n’ai rien d’accord, mais aussi je ne suis plus bonne à rien. Vie de salon, politique, plaisir de l’esprit, tout cela vient à travers un brouillard et si je m’y risque, je risque aussi de me couvrir de ridicule ou de passer pour sotte ou médiocre. Tout ce que je dois affecter de brusqueries, de singularités, d’absences, pour cacher à l’unique Saint Amand que je suis sourde ! C’est à décourager quarante chevaux. Comme il est possible d’avouer qu’on est sourde quand on est jeune, élégante et qu’on prétend à tout, comme il est possible de solliciter l’indulgence, la pitié, dans ces conditions-là. Comme on est bien venu de... le reste à quoi bon... tout, si je viens dire, mais c’est impossible ! La tête se fend on ne sait plus ou l’on en est ! Oh ! non il n’y a pas de Dieu tel que je l’avais imaginé. Il y a un être suprême, il y a la nature, il y a... mais il n’y a pas de Dieu que j’ai l’habitude de prier tous les soirs. Qu’il ne m’accorde rien passe mais m’assassiner de la sorte ! Mais me rendre plus malheureuse, plus dépendante de tous que le premier mendiant venu. Et qu’ai-je fait ! Je ne suis pas une sainte, je ne passe pas ma vie à l’église, je fais pas maigre, mais vous savez ma vie, sauf des irrévérences constantes envers ma famille, qui ne le vole pas, je n’ai rien à me reprocher.
То що ж тоді зроблять із жінками, які кидають батьків у злиднях, або жахливо їх ображають, або кидають своїх дітей, зраджують чоловіка, друзів, лихословлять, віроломні, злі, ниці, розпусні? Що з ними зроблять?
Alors que fera-t-on aux femmes qui abandonnent leurs parents a la misere ou qui les insultent horriblement ou qui abandonnent leurs enfants, trompent leur mari, leurs amis, sont médisantes, perfides, méchantes, basses, dépravées ? Que leur fera-t-on ?
А що зроблять із... Зрештою, з усіма, хто комусь завдав зла. Я ж — якщо й завдала, то й сама не знаю, присягаюся. І нащо ж тоді страх та невпинна думка про Бога! Нащо молитися щовечора й просити пробачення за те, що обставини змусили мене казати різкощі своїм. Бо якщо я й винна перед мамою, ви ж добре знаєте, що це щоб змусити її діяти; саме цими сценами та різкими словами я зуміла трохи відвадити Жоржа3 від дому. Я занапастила собі цим здоровʼя, але ж він більше не валяється пʼяний у вітальні. Зрештою, ось на мене впав страхітливий удар, і удар з найвитонченішою жорстокістю. Тепер—
Que fera-t-on aux... Enfin à tout ceux qui ont fait du mal à quelqu’un. Moi si j’en ai fait je n’en sais rien je le jure. Et à quoi sert alors la crainte et la pensée continuelle de Dieu ! A quoi sert prier tous les soirs et demander pardon d’ete forcée par les circonstances à dire des duretés aux miens. Car si j’ai tort vis-à-vis de maman, vous savez bien que c’est pour la forcer d’agir; c’est par ces scènes et ces violentes paroles que j’ai réussi à écarter quelque peu Georges de la maison. Je m’en suis abimée la santé mais enfin il n’est plus étalé ivre au salon. Enfin me voilà horriblement frappée et frappée avec la cruauté la plus raffinée. Maintenant-
Зрештою, Бог — ні, того Бога, якого я гадала, що знаю, не існує, це неможливо.
Enfin Dieu, non le Dieu que je croyais connaître n’existe pas, ça n’est pas possible.
Але ж тоді! О ні, нам потрібен Бог, щоб було на кого скласти добро і зло.
Mais alors ! Ô non, il nous faut un Dieu, pour reporter à quelqu’un le bien et le mal.
Примітки
Французькі парламентські вибори 21 серпня і 4 вересня 1881 року. ↩
«Gommeux»: французький сленг 1880-х на позначення чепуристого, манірного молодика з модного товариства — приблизно як «франт» чи «денді». ↩
Жорж: Жорж Бабанін, дядько Марі (брат її матері), чиє пияцтво мучило всю родину. ↩