Вівторок, 19 липня 1881

Що ж, ми все ще в Сумах. Я купила альбом і роблю ескізи.
Олександр пропонує мені одну оборудку. Він продасть один з маєтків за двісті тисяч карбованців, а те, що візьме понад це, буде йому. Оренду інших земель піднімуть, так що ми матимемо той самий прибуток, що й тепер, коли маєток буде продано. Нічого дивного: через цей процес здавали дуже дешево.
Гаразд, але ми продаватимемо без Олександра. Цей чоловік мене жахає, він забрав би в тебе все.
Я вдаю простачку, ставлю запитання, які видаються тим наївнішими, що я не знаю усталених термінів. Він сміється з моєї необізнаності. А я остерігаюся, удаючи, ніби надаю йому цілковиту довіру. І передусім Вишнівку можна продати за двісті п'ятдесят тисяч карбованців. Він сам так сказав одразу, але тепер, маючи цю оборудку в голові, каже, що мені буде важко взяти за неї й двісті тисяч. Ми продамо її без нього. І передусім він переконаний, що я геть навіжена й кидаю гроші, ні про що не думаючи, що мене можна обдурити, як Василису, яку тут зжерли з усіма її гарними манерами, її освітою та її гордістю.
Він проводить це невеличке порівняння зі сміхом і зі своєю брутальною вдачею обзиває нас марнотратницями й божевільними... подумки, звісно. Він припускає все це з таким переконанням, що я й сама захиталася; він, здається, гадає, ніби ми продамо, щоб протринькати це в кравчинь.
А втім, усі вони тут мають про наше тамтешнє життя безглузді уявлення; здається, ми витрачаємо не рахуючи, і щодня в мене якісь надзвичайні забаганки. Що для Марі десять тисяч франків — вона викине їх у крамниці за один день! тощо тощо.
Доволі дратує, коли тебе мають за божевільну, але що вдієш.
Тільки на цьому маєтку він не наживеться... А проте він у спілці з теперішнім орендарем, і вдвох вони такого накоять, що поки що завадять нам його продати.