Субота, 16 липня 1881

Ліхопой поцупив розпочату панчоху з кав'ярні, куди ми зайшли вчора, бо ми з Діною провели там кілька петель. Потім він кинувся на морозиво, яке я скуштувала. Не знаю, чи це через те, що мені сказали... але мені здається, що він дивиться на мене незвичайними очима і має геть приголомшений та сумний вигляд. А проте він багато розмовляє з Діною; мене трохи захопила моя родина [замазано: і не можу] дізнатися, про що вони говорять, бо насамперед не маю бажання їх турбувати, ви ж розумієте... Та байдуже, гадаю, що він радше небайдужий до мене. А втіха, яку мені дають такі речі, недостатньо велика, щоб я через них не сердилася. Ті... ніжності, про які розповідає Ніні, може, й змушують мене бачити погане, але мені здається, що я впізнаю безпомильні ознаки в цьому пречудовому хлопцеві, який зробив би в тисячу разів краще, закохавшись у Діну й одружившись із нею. Сьогодні вранці десь о десятій
інші, щоб усі їхали до Сум, де ми зараз і перебуваємо. Паша погладшав, але це все той самий дикуватий і анітрохи не страшний чоловік. Прозаїчний мрійник, із різкими манерами, і все це холодно й геть по-міщанському. Бачимося ми не дуже довго, лише на вокзалі, де застаємо Олександра, що прибуває з Полтави й пообіцяв поїхати до Сум у справі процесу. Зрештою, ось ми й там [Викреслено: лишивши решту родини в Харкові] — тато, мама, Діна, Олександр і я. Інші лишилися там, ми попрощалися — само собою, з жалем, побажаннями, поцілунками.
Отже, ідеться про ці Суми, які не є губернським центром, як Полтава, але Полтава — найбрудніше й найзанедбаніше з міст, там справді розчаровуєшся в Росії. Суми — лише повітове місто, але охайне, доглянуте, заможне; повне шкіл, словом, скрізь дихає добробутом. Але йдеться про наш процес. Моя дипломатія полягає в тому, щоб запропонувати десять чи п'ятнадцять тисяч карбованців потрібному чоловікові.
А надто, що йдеться лише про одне: скоротити пекельні й нескінченні формальності російського судочинства, яке справді є найповільнішим, найдурнішим, найкрутійнішим у світі. Процес на цю мить виграно, лишається тільки виконати кілька формальностей, які можуть тривати як два роки, так і три тижні. Моя родина гадає, що їм усе влаштують задарма, і що більше вдають, ніби побоюються чесності цього чоловіка, який п'яниця, бідний та продажний... Та хай би він і був чесний! Адже йдеться не про неправедні діла, а про те, щоб скоротити те, що величезне. Подумайте про мене, якщо це триватиме ще два роки! Олександр не каже ні «так», ні «ні», та, на мою думку, йому самому вигідно, щоб це скінчилося, бо він «під слідством», через що скасували його останні вибори. Треба вам сказати, що бути під слідством — то зовсім не ганебно, тебе туди втягують надзвичайно легко; туди втягли маму в справі Суліми (брати Бабаніни, які дали Сулімі ляпаса), бо мама була в домі, де це сталося. А скажу вам більше — хотіли вписати також Діну й Поля, [замазано: Доменіка] пішли влаштувати сцену в прокурора, який, придивившись пильніше, побачив, що на час події Діні було п'ять років. Що ж до Поля, він пішов до нього за маму, і цей пан пригрозив віддати його під слідство, на що Поль відповів, що нічого кращого й не бажає, аби кожен знав, що він за людина, отой пан: «Запишіть мене, пане, я був тоді ще немовлям при мамці», — і оскільки це була правда... Зрештою, я не маю ні досить часу, ні досить хисту, щоб розповісти про адміністративні принади.
Тільки погляньте! Пан Романов заповідає десять тисяч університетові. Це чинне. Водночас він віддає свій статок дружині, а його називають божевільним.
Це дивовижно. Я гадаю, що в мене є чесність, та що ж, у цій справі я не маю жодних докорів сумління. Я вважаю справедливим, щоб цей статок дістався нам.
Романов уже двадцять років у сварці зі своєю сестрою, він одружується й купчою віддає все дружині, яка доглядає його до останньої миті з цілковитою відданістю. Але таке трапляється щодня, тільки без відданості.
Припустімо найгірше, припустімо, що в нього був дуже ослаблений розум і що цим скористалися, щоб змусити його підписати акт, який позбавляв його сестру спадку. Сестру, яку він ненавидів і яка була удвічі багатша за нього.
Та байдуже, був момент, коли супротивна сторона розгорнула таку діяльність і витратила стільки грошей, що ми страшенно тремтіли.
Вони підкупили міністра й виставили величезну кількість свідків. Це Олександр боровся, бився, і тепер ворожнеча вщухла, сестра померла, а її чоловік, за іронією долі, у такому послабленні розуму, що руйнується через одну повитуху і що його збираються віддати під опіку за рішенням дворянства.
Зрештою, кажуть, що виграно; придивляючись до справи зблизька, питаєш себе, як такі туманні й безглузді звинувачення могли завдавати страждань десять років!
Зрештою, як є, це може тривати два роки або скінчитися за місяць. Треба «підмастити». П'ятнадцять тисяч карбованців — величезна сума для цього персонажа і мізерна як на важливість послуги, яку це нам дає. Дивуюся, що Олександр не додумався до цього давно і що він цього не схвалює... Але в нього така пристрасть до грошей!.. Ті вогники, які я бачила в його очах, поки говорила про нездоланну принаду п'ятнадцяти тисяч свіженькими асигнаціями, вкладеними з рук у руки... Ці вогники багато промовляють і про його пристрасть, і про слушність мого міркування.

Примітки

Процес: задавнена спадкова суперечка щодо маєтку пана Романова, чий заповіт на користь дружини оскаржили його спадкоємці, які доводили його недієздатність. Родина Марі (передусім через дядька Олександра) — відповідачі чи учасники цього затяжного російського судового провадження.
«Il faut éclairer»: буквально «треба освітити шлях» — евфемізм на позначення підкупу потрібного чиновника, щоб прискорити формальності.