Понеділок, 11 липня 1881

Сьогодні Петрів день. Викликали військову музику, що грає під час обіду й увечері на балконі. Перевозячи солдатів та інструменти, один із поштарів зламав ногу, і йому одразу віддали виграш того дня в карти, що становив уже п'ятдесят карбованців. Думка ця моя. Людей небагато: Ліхопой, Етьєн і власник готелю, де ми зупиняємося в Полтаві. Ці панове грають із ним у карти й приймають його у своє товариство. Він одружений з панною. Але товариство цього шинкаря... ну.
Потім родина, нас чотирнадцятеро.
Я вдягаюся чарівно. Діна теж дуже мила; якийсь час я розмовляю й сміюся з Ліхопоєм і Мішею, наче це мене тішить. Інші слухали те втішне, що ми говорили.
Танцюємо кадриль (я дала Полеві п'ятдесят карбованців) [Викреслено: Ліхопой танцює з] пані, маючи візаві Поля з дружиною, я й Міша навпроти княгині з Етьєном, Сперандіо й Катериною. Зала простора, і з допомогою музики ноги веселішають, Діна танцює цілий вечір, сама-одна, мов навіжена, усілякі довільні па, і справді з великою грацією, як не зважати на оте щось непристойне, що в неї є і що сьогодні ввечері виявлялося менше, ніж звичайно. Усе це [замазано: нерозбірливо] розмов. Я теж зі своїм жахливим горем, від якого в мене сивіє волосся, потанцювала хвильку; це ж бо Ніні крутилася там геть щаслива й невтомна Діна. Та я без веселощів, тільки воно було без претензій, без чоловіків. Я знаю, скільки можу випити, ні крихти не сп'янівши [замазано: на світі] — цілу пляшку шампанського та ще чарочку. Вечеря о другій годині. Питаю себе, чим заповнили цей вечір. Батько, Етьєн, Поль і Міша трохи пограли в карти, а ми?
Я лягаю в ліжко лише десь о четвертій.

Примітки

Іменини («la Saint Paul», 11 липня у православному й католицькому календарях): у російському та українському суспільстві XIX століття іменини — день свого святого-покровителя — святкували пишніше, ніж дні народження.