Середа, 6 липня 1881

Учора домашня буря; батько мав доволі винуватий вигляд, коли я при ньому переказала мамі вчорашню розмову.
Княгиня обурена з батьківським виглядом, як завжди: небо дало мені все, каже вона, а я невдоволена.
А я ось уже кілька місяців сивію. Сива, та ще й у мої роки — це доволі рідкісне [Викреслено: трапляється]; це моя глухота, я знаю, що зробила таке.
Пан Патченко з донькою приїхали опівдні. Я гадала, що він гірший, ніж є насправді, і дивно, що такий пристойний чоловік поводиться так гидко з Полем, а надто з його дружиною, яку лишає без шеляга в чужій родині.
Зрештою, їм тут добре, і він приїздить сюди з візитом, наче був бездоганний, а тепер, коли його гарно прийняли, у нього не буде жодного бажання діяти інакше, якщо припустити, що він узагалі коли-небудь те бажання мав.
Я закінчила свою картину, яка краща за все, що я робила досі, надто голова, яку я тричі переписувала повністю. Але через те, що я не вималювала з достатньою ретельністю, рука вийшла трохи закоротка, і в позі є незграбність, а ці вади мені непростимі, бо ж я маю все потрібне, щоб їх уникнути. Я не раз кинула б це, бо ця картина... Словом, краще було б зробити кілька етюдів, ніж докінчувати цю закоротку руку, але я весь час сподівалася, що батько її в мене купить, бо ж він не зробив мені жодного подарунка, а я приїхала сюди... але щось воно не схоже на те.
[замазано: Є] ярмарок у селі, ми йдемо туди й тішимося, кидаючи в натовп усі цукерки, які тільки можна знайти, — це наче карнавальне конфеті. Виходить гарний спільний порух: усі руки тягнуться разом, усі кидаються на землю, це наче людська хвиля. Гарна річ натовп.
[На полях: Стара Гавіні мені пише, Брімон, мала, Вольф теж] Аж тут Поль звертає увагу на появу француженки коло мого
батька, якому він подарував поблизу невеликий маєток (сто арпанів) і якій не можна заборонити з'являтися на людному майдані. Бо мене це одразу зачіпає; якби нічого не сказали, я обійшла б це мовчанкою, але нестерпно, коли про це говорять при мені, тож я йду з майдану, затуляючись парасолькою та вуаллю, щоб ця істота не побачила мого обличчя, а також позашлюбна донька пана Башкирцева, яку він мав від селянки і яку мама під час свого останнього перебування прийняла у своїй присутності, і її навіть оселили на тому самому поверсі, що й маму... Це, це чудово. Дитину коханого чоловіка, одруженого, ще приймають, але дитина після одруження настільки образлива, настільки жахлива, що годі й сказати. Мене ранить уже сама думка, що ця... дівчина недалеко і може випадково побачити мене, коли я виходжу...
Пан утік. Але погодьтеся, що гидко наражатися на такі зустрічі.

Примітки

Француженка: евфемізм для французької коханки пана Башкирцева, якій він, вочевидь, подарував неподалік невеликий маєток.
Арпани: давня французька міра землі, приблизно еквівалентна акрові. Сто арпанів — скромне, але реальне володіння.
«Пан» — іронічне вживання звертання «Monsieur», формального, щодо власного батька, який непомітно вислизнув, щоб уникнути сцени.