Понеділок, 13 червня 1881 — 1 червня

Я почала писати селянку в натуральну величину: вона стоїть, спершись на тин, сплетений із сухого галуззя, наче кошик. На землю поклали соломи й дощок, щоб уберегти мене від вогкості, і поставили там невеликий пересувний павільйон із двох кімнаток, тож мені чудово.
Мама, Поль, Ніні, тато, Міша, Діна й Сперандіо лишаються тут частину дня. Діна вбралася селянкою (ніс напудрений), їй це личить, але в неї цей натхненний, викличний, хтивий вигляд, який мені страшенно огидний. Гадаю, цієї зими були якісь залицяння з Мішею, бо цього вигляду вона набрала сьогодні, очевидно, через його приїзд.
Міша, до речі, холодний як лід. Однак це бридко — цей вираз обличчя й тіла; є в цьому щось таке, що викликає в мене ніби сором, якусь муку, тривогу. Міша привіз квіти й навмисно забув піднести їх Діні. Мені він привіз полотно для малювання й ставиться до мене незмірно любʼязніше, ніж до неї, мабуть, тому, що я цілком байдужа. Міша, кіт, Ніні чи будь-що; з усіма та сама байдужа й майже зневажлива доброзичливість. це не причина
Я б дуже хотіла сказати, що вигадала собі цю поставу, але гадаю, бо це моє почуття. Я сумна й занепала духом, і це робить мене обтяжливою
Сьогодні ввечері ми грали в рулетку. Я намагаюся вечорами робити будь-що, аби не читати, бо від цього втомлюються очі.