❦
Неділя, 5 червня 1881 — 24 травня
Учора я телеграфувала Жюліанові, щоб дізнатися новини про Тоні, і тепер тривожуся... Коли надійде телеграма, відкрити її буде... Ах! це була б для мене велика втрата.Dimanche 5 juin 1881 - 24 maiJ’ai télégraphié hier à Julian pour avoir des nouvelles de Tony, et suis anxieuse... Quand la dépêche arrivera, pour l’ouvrir ce sera... Ah ! ce serait une grande perte pour moi.
Я цілий день надворі й роблю етюди, погода дуже гарна. Я не можу собі уявити, що цей чоловік, іще такий молодий, може померти... а проте він дуже-дуже змінився за останні півроку.
Je suis toute la journée dehors et fais des études, il fait très beau. Je ne peux pas me figurer que cet homme si jeune encore puisse mourir... et pourtant il était très très changé depuis six mois.
«Тоні та його майстерню я завжди застану на місці», — писала я, відʼїжджаючи; на мить я завагалася, чи писати це, а раптом не застану, подумала я.
Je retrouverai toujours Tony et son atelier, écrivais-je en partant, un instant j’ai hésité de l’écrire, et si je ne le retrouvais pas pensai-je.
Скажуть, що про «передчуття» розповідають лише після події, бо не наважуються казати про них наперед, боячись накликати лихо... Та коли я дізналася про хворобу Тоні, це справило на мене дивне враження, не таке, як інші рази, коли він хворів... і всю дорогу я казала собі, що це потім. що він помре, а я й сама собі не повірю. Зрештою, може, Бог залишить його нам. До речі, про передчуття: гіршого, ніж перед цією подорожжю, я ніколи не мала. Мені здавалося, що я помру з розпачу, якщо відпущу маму, і що зі мною станеться Бог знає що, якщо поїду сама, — звідси ці жорстокі вагання. А враження від приїзду! Тепер усе гаразд. Але Тоні... О, якби Бог був добрий!.. Ви, може, гадаєте, що я говорю про Бога чи про почуття, — ні в якому разі. Коли я говорю, то жартую, і чим більше причин бути чутливою, тим дужче жартую, аби знищити навіть видимість серця чи душі. Так щодо Тоні все, що я собі дозволяю, — це сказати: «Хай йому біс, мене б це страшенно засмутило, якби з цим бідолахою Тоні...» Або ж кажу, щоб мені про це не говорили.
On va dire qu’on ne raconte les “pressentiments » qu’après l’évènement, c’est que on n’ose pas dire de peur d’appeler le malheur... Mais quand j’ai appris la maladie de Tony cela m’a fait un drôle d’effet, pas comme les autres fois qu’il était malade... et tout en voyageant je me disais que c’est après. qu’il mourra sans me croire moi-même. Enfin Dieu fera peut-être qu’il nous le laissera. A propos de pressentiment je n’en ai jamais eu de plus mauvais que pour ce voyage. Il me semblait que je mourrais de douleur si je laissais partir maman et qu’il m’arriverait Dieu sait quoi si je partais moi-même de là ces cruelles hésitations. Et l’impression de l’arrivée ! Maintenant ça va. Mais Tony... Oh ! si Dieu était bon... Vous croyez peut-être que je parle de Dieu ou de sentiments, jamais de la vie. Quand je parle je blague et plus il y a lieu d’être sensible plus je blague pour détruire jusqu’à l’apparence de cœur ou d’âme. Ainsi à l’égard de Tony tout ce que je me permets c’est de dire: Non d’un chien ça m’embêterait fortement si ce pauvre Tony... Ou bien alors je dis qu’on ne m’en parle pas.
Це мама мені вічно докучає... Оце вона розчулюється через Тоні! Це стосується лише мене, це так само, як коли вона говорить про живопис чи вигадує мої успіхи; десять чоловіків померли б, якби смішні перебільшення могли вбивати. Оце вона в хвилину надміру почуттів каже, що Жюліан завдячує мені своїм орденом, що саме моя присутність принесла йому щастя. «Він сам мені це сказав». А присутність решти півтораста учнів? Авжеж, це не пояснити, справа почуттів; не кажучи вже про квіти пані де Перонне, оце вона пішла набридати Тоні, без мого відома, рекомендувати мене йому й казати купу незграбних речей, у цьому я певна. Який талант ставити мене в найфальшивіше становище!.. Зрештою, зробити з мене посміховисько, і що більше я благаю її не доводити мене до розпачу, то дужче вона це приховує, але все одно робить.
C’est maman qui m’ennuie toujours... La voilà qui fait de l’émotion sur Tony ! Ça ne regarde que moi, ça c’est comme quand elle parle peinture ou invente mes succès, dix hommes en mourraient si on pouvait être tué par les ridicules exagérations. La voilà qui dans un moment d’expansion dit que Julian me doit sa décoration, que c’est ma présence qui lui a porté bonheur. “Il me l’a dit”. Alors la présence des cent cinquante autres élèves ? Dame, ça ne s’explique pas, affaire de sentiments, sans parler des fleurs de Mme de Peronney, la voilà qui est allée embêter Tony sans que je le sache, en lui recommander et un tas de choses gauches, j’en suis sûre. Le talent de me créer des positions d’une fausseté !... Me couvrir de ridicule enfin et plus je la supplie de ne pas me désespérer plus elle s’en cache mais le fait tout de même.
Нарешті завтра я дізнаюся долю цього бідолахи Тоні.
Enfin demain je saurai le sort de ce pauvre Tony.