❦
Неділя, 15 травня 1881
А проте... одне слово, я поїду до Росії, якщо мене згодяться почекати тиждень. Мені було б жахливо бути присутньою на врученні нагород1.Dimanche 15 mai 1881Pourtant... en un mot je vais partir pour la Russie si on veut m’attendre huit jours. Il me serait affreux d’assister à la distribution des récompenses.
Це велике горе, про яке не знає ніхто, крім Жюліана. Отже, я їду.
Ça c’est un très gros chagrin que personne ne sait sauf Julian. Donc je pars.
Я пішла інкогніто на консультацію до великого лікаря, Шарона2, — мої вуха одужають. Оболонка правої легені хвора, і вже давно, плеврит, усе в горлі ушкоджене. Я розпитувала його про все це так, що він мусив сказати мені правду, добре оглянувши хворобу.
Je suis allée incognito consulter un grand docteur, Chairon, mes oreilles guériront. L’enveloppe du poumon droit est malade et depuis longtemps, pleurésie, tout dans le gosier est abimé. Je lui ai demandé tout cela en des termes tels qu’il a dû me dire la vérité après avoir bien vu la maladie.
Треба їхати в Аллевар3 і пройти курс лікування. Гаразд. Поїду туди, вертаючись із Росії, а звідти — у Біарріц. Працюватиму на селі. Тут я надто нещасна. Робитиму етюди на пленері, це йде на користь. Усе це я пишу з люттю.
Il faut aller à Allevard et suivre un traitement. Bien. J’irai en revenant de Russie et de là à Biarritz. Je travaillerai à la campagne. Ici je suis trop malheureuse. Je ferai des études de plein air, ça fait du bien. J’écris tout ça d’un air rageur.
Я не смію вірити, що мої вуха одужають.
Je n’ose pas croire que mes oreilles guériront.
Але тут, удома, панує слізливий настрій. З одного боку — мама, у розпачі від відʼїзду, і я, прибита тим, що маю лишитися з тіткою, дурне забобонство. А з другого боку — тітка, у якої немає нікого, крім нас, нікого на світі, крім мене, і яка нічого не каже, але серце її крається від думки, що мені буде тяжко лишатися з нею. Я геть знесилена, я цілий день сиджу там, не розтуляючи рота, щоб не заплакати, зі стиснутим горлом, із дзвоном у вухах і дивним відчуттям, ніби кістки от-от пробʼють тіло, що тане і якого я не відчуваю. А ця бідолашна тітка, яка хотіла б, щоб я була задоволена, і щоб я поїхала, і щоб я лишилася з нею, і вже подумки скрикує — я ж її добре знаю: Марі теж їде, вони більше ніколи не повернуться! Усе можливо, кажу вам, що я геть знесилена, що ні в що не вірю і вважаю можливим усе. Ні лишатися, ні їхати мені не на користь, але мені здається, що зі мною побудуть менше. А втім, я нічого не знаю.
Mais ici à la maison la situation est larmoyante. D’un côté maman désolée de partir et moi assommée de rester avec ma tante, une superstition bête. Et d’un autre côté ma tante qui n’a que nous, que moi au monde et qui ne dit rien mais qui est blessée au cœur de voir que je souffrirais de rester avec elle. Je suis à bout de forces, je reste là tout le jour sans désserer les dents pour ne pas pleurer, la gorge serrée, des bourdonnements dans les oreilles et une drôle de sensation, comme si les os allaient percer la chair qui s’en va, que je ne sens pas. Et cette pauvre tante qui voudrait que je sois contente et que je parte et que je reste avec elle et s’écriant déjà en elle-même, je la connais bien allez: Marie part aussi, ils ne reviendront plus jamais ! Tout est possible, je vous dis que je suis à bout de forces, que je ne crois à rien et crois tout possible. Ni rester ni partir ne me vaut rien mais il me semble qu’on restera moins longtemps avec moi. Du reste je ne sais rien.
Саме відзнака чи медаль Брезло змушує мене їхати. Ах! мені ні в чому не щастить!
C’est la mention ou la médaille de Breslau qui me fait partir. Ah ! je n’ai de chance en rien !
Отже, доведеться померти жалюгідною. Я ж так вірила і так молилася.
Il faudra donc mourir misérable. Moi qui croyais et priais tant.
Отож, після найвиснажливіших у світі вагань відʼїзд призначено на суботу. Я маю час побачити, чи медаль Брезло...
Donc après des tiraillements les plus énervants du monde voilà le départ fixé à samedi. J’ai le temps de voir si la médaille de Breslau...
Пані де Брімон щойно пішла, зараз одинадцята; ми провели вечір: магнетизували, приміряли костюми, розповідали історії та обговорювали заповіт Жирардена4.
Mme de Brimont sort d’ici, il est onze heures, nous avons passé la soirée à magnétiser, à essayer des costumes et à raconter des histoires et le testament de Girardin.
Сьогодні вранці — у Ґавіні та в княгині, мамині прощальні візити. Чи поїду я?
Ce matin chez les Gavini et la princesse, faire les adieux de maman. Vais-je partir ?
Примітки
Церемонія вручення премій Салону — «la distribution des récompenses», — на якій урочисто роздавали медалі та почесні відзнаки. ↩
Шарон — паризький лікар, до якого Марі звернулася інкогніто. ↩
Аллевар — курортне містечко в Ізері, у Французьких Альпах, із сірчаними водами, що їх призначали при захворюваннях дихальних шляхів. ↩
Еміль де Жирарден (1802–1881), газетний магнат, помер 27 квітня 1881 року. ↩