Вівторок, 10 травня 1881

Я йду показати свої фотографії пані де Брімон, і, розмовляючи біля каміна, ми переходимо до мови про видатних або просто цікавих чоловіків; вона питає мене, чи я ніколи не захоплювалася її другом Полем де Кассаньяком, і я щиро зізнаюся, що так, що його проникливі манери, його магнетизм та його гучні фрази справили на мене враження ще дівчинкою. А втім, я говорила про це як про якусь минулу дитячість.
І тоді вона розповідає мені свою єдину пригоду. Побачення, призначене в Опері, приблизно такими словами: я зустрів вас, ще зовсім юною дівчиною, у моєї приятельки княгині Віри, ви сильно вразили мою уяву тощо. Приходьте о такій-то годині на бал в Оперу. Він прийшов з двома фотографіями молодих дівчат у кишенях, кажучи: ти одна з них, я тебе впізнаю, але мені боляче бачити тебе тут, ти тут уперше, це видно, не лишайся тут, а завтра — вулиця де Булонь, 10-bis, у масці, як зараз, і даю тобі слово дворянина тощо тощо! Усі його фрази, словом. Вона пішла, він сам відчинив, провів її вузенькими сходами і показав різні сувеніри, фетиші, підошви черевиків... а потім: тебе саме небо посилає, ти даси мені поради! І дав їй прочитати промову, яку мав виголосити назавтра в своїй важливій справі... Словом, вона верталася туди тричі, і все, щоб давати поради в політичних справах. Одразу впізнаєш його Кассаньяка, я наче чула його і вгадувала фрази наперед. Віконтеса була трохи розпалена, розповідаючи мені це. «Ви ніколи не чули нічого подібного, і я думаю, що це пригода неповторна».
— Розказуйте, розказуйте, люба пані, я потім розкажу вам іншу, теж під печаттю таємниці.
Ми добре посміялися, коли я розповіла їй про п'ятьох жінок. Чортів чоловік: вона й через чотири роки говорить про це без спокою, і я теж. Я не крижана, слухаючи.
Отже, спустившись до нас, я говорю про це за вечерею, аж тут Діна нагадує мені одну історію, розказану Попóлем. Та росіянка, що приходила до нього лише в масці, і коли я заперечила йому, що то, певно, була потвора, він відповів, що вона знімала маску в темряві і що він торкався її обличчя, щоб переконатися, що все на місці. «Це пригода, яка найдужче запаморочила мені голову, жінка з "нашого краю"». І він давав зрозуміти, що в темряві, без свічок, діялося чимало всякого — словом, вона приходила саме задля цього!
А я ж гадала, що він бреше, аби навіяти мені думку зробити так само... нічим себе не скомпрометувавши. Саме коли я розповідала це Шеппі, вона сказала мені зі своїм швейцарським сміхом: то він радше міг би її виліпити, ніж намалювати. А ця російська графиня — то пані де Брімон. Це аж занадто гарно. Вона дала себе впізнати, але він про це не сказав — це було образливо; зів'яла квітка під маскою може видаватися ідеальною. Чарівні й крихітні ноги та руки, чудовий стан, звабливий голос. Усе. І вона на це ведеться. Вона каже, що він не любить балу в Опері, що це ображає його тонкі почуття; вона ковтає його гучні фрази та його розмірковування про жіночі ноги — слова, сказані й переказані мені, їм, п'ятдесятьом іншим. Та байдуже, це все-таки щось — змусити стількох жінок на тебе вестися.
Мабуть, він дістав від неба дар нав'язувати нам свою чарівливість навіть тим, хто, як я, наскрізь бачить його хитрощі і все одно не лишається байдужим. Зворушливе побратимство! Ось точка дотику.
Коли я бачу на вулиці пані де Буашебер, я відчуваю до неї симпатію, як до всіх її... посестер.
Тільки я і з-поміж них, і не з-поміж них; я вийшла з цього чистою, але не без плям. Ця люба пані де Брімон, гарна ж їй спала думка. Він приходив до неї потім. А вона каже: немає більшого позера, ніж цей хлопець, — і то з таким виглядом, що багато про що промовляє.
Він, певно, був прикро вражений, побачивши дуже гарні рештки колишньої вроди віконтеси, — так йому й треба. Але вона не дурна.
— І ви пішли туди зовсім сама? — спитала я.
— О! так, він викликав у мене цілковиту довіру.
— Як і в мене.
Що ж це таке — викликати таку довіру? Це дивовижно, це незбагненно і це прекрасно. Шалена й чарівна довіра; який же щасливий той, хто має таку довіру до когось, це найчарівніше, що є на світі, це, можливо... Кохання.
Ось чому віконтеса захоплюється магнетизмом!
Ах! ні, це аж занадто гарно.
А тепер — ви ж давно це знаєте — я від нього без тями, а він думає, що я лишаюся незаміжньою через нього!
Треба, треба, конче треба вийти заміж, щоб він побачив, що річ не в ньому, а головне — вийти заміж якнайпишніше... Інакше й не варто...
Ах! Господи, як же все це... Боже мій, поможи мені з цього вибратися.

Примітки

Підошви черевиків (semelles de bottines) — один із характерних любовних талісманів Кассаньяка. Марія згадувала в іншому місці його звичку збирати й виставляти особисті реліквії жінок, якими захоплювався, — поєднання фетишистського й театрального, яке вона вважала водночас відразливим і притягальним.
«П'ятьох жінок» — Марія, вочевидь, має на увазі відому їй історію про п'ятьох жінок, які мали любовні зустрічі з Кассаньяком; подробиці тут не наведено, бо вони, схоже, добре відомі і їй, і пані де Брімон.
«Попóль» — приязно-іронічне прізвисько Поля де Кассаньяка, яким послуговувалися в його колі.
Швейцарський жарт Шеппі: «він радше міг би її виліпити, ніж намалювати» — тобто міг би відчути її в темряві, а не побачити. Подвійний сенс ґрунтується на протиставленні sculpter (намацувати, ліпити на дотик) і peindre (малювати, бачити оком).