П'ятниця, 6 травня 1881

Сьогодні вранці в Салоні, де я зустріла Жюліана, який познайомив мене з Лефевром, а той сказав мені, що в моїй картині великі якості. Я почуваюся зовсім маленькою дівчинкою.
Удома — усе ті самі розмови про зміни, які треба зробити. Усі вони мене дратують! У мого батька часом безглузді ідеї; він у них не вірить, але вперто на них стоїть. От, наприклад, каже, що все залежить від того, чи проведу я літо в Росії. Тоді, каже він, побачать, що ти не поза своєю родиною... А хіба я колись була поза нею! Цей прийом — прямо звинувачувати мене — огидний... Зрештою, з мене досить, аж по горло; я не можу й слова про це сказати, не залившись слізьми. Вони не хочуть або не можуть нічого! Що ж, я чекатиму всього від випадку. Але принаймні я не подорожуватиму, лишуся спокійно (!!!) вдома і зможу журитися у своєму кріслі, де мені фізично добре. О втомо, о жахіття! Хіба я мала б знати це в моєму віці! Хіба ж тут немає чим скалічити характер! Ось що мене журить: якщо колись у мене й буде якась радість або бодай звичайне існування, чи зможу я ним тішитися? Чи зможу скористатися з того, що трапиться?
Гадаю, що я вже не бачу світ так, як інші, і що... але годі вже про це.
У Гавіні, потім у Салоні, де старий Гавіні набридає мені своїми мистецькими претензіями, а ввечері, геть стомлена, напівсонна, я ловлю в голові божественні ідеї. Вони приходять, минають, ідеш за ними, як за оркестром, чия мелодія розгортається в тобі і попри тебе.
Капітан Блан у Салоні, він прогулювався з нами.

Примітки

Жуль Жозеф Лефевр (1836–1911) — видатний французький академічний живописець і професор Школи красних мистецтв, відомий особливо своїми витонченими жіночими актами. Його похвала була значною; він був одним із членів журі, що вирішували долю роботи Марії.