Вівторок, 3 травня 1881

У Салоні з Габріелем, але страшенно дратує, коли тітка наступає на п'яти; кажуть, що загубитися легко, — тільки не тоді, коли цього хочеш. Я пробувала разів десять, і неможливо. Тітка йде слідом крок у крок, мама поблажливо відпускає, ненавиджу і той, і той спосіб... Моя родина дратує. Ми бавимося тим, що вихваляємо картину, яку якийсь нагороджений пан зі знавецьким виглядом уголос вважав жахливою; він пішов, кинувши на нас презирливий погляд. О пів на п'яту ми розходимося, я повертаюся. Габріель завтра їде, і я двадцять хвилин через це гніваюся.
Але я на нього серджуся... тобто ні, але ж він добре знає, які ми, і це мене принижує. На мою картину дивляться, я це з подивом помічаю.
А подумати тільки, що я мала голос, який міг би зробити жінку щасливою, і що я його не просто втратила! А що...