П'ятниця, 22 квітня 1881

Я поверталася з 37-го, де щойно закінчила портрет Брізбен у образі Рекам'є, і під брамою для карет Жорж мав нахабство двічі гукнути мене голосом, що видався мені благальним. Я пройшла, не повівши й бровою, але не можу вам сказати, як мені боляче було бачити його там, мов жебрака. Він часто приходить на кухню, де намагається — і таки домагається — передати свої листи мамі, прохання грошей і всілякі благання; зневажений слугами, він мусить їм брехати, їх упрошувати. До того ж це життя жахливе, бо коли він не п'яний, у нього бувають пориви до чогось кращого, він хотів би поїхати, залагодивши свої справи... і все це оповите брехнею, цілком вибачною в його сумному становищі, але хто винен? Перед стількома клопотами, стількома злиднями, стількома стражданнями й приниженнями мені здається, що він не вчинив нічого лихого, що я перебільшувала і що він лише нещасний.
А коли подумати, що це життя вигнанця, злочинця, почалося з кількох кпинів над полтавськими чиновниками, а тоді він почав лавірувати, ховатися, мов дитина, звикла до обожнювання всієї родини. Потім інші скандали, пияцтво, заслання у В'ятку, але жодного серйозного злочину. Боже мій, він, певна річ, ні чесний, ні сумлінний, але стільки таких, як він, живуть собі спокійно. Це він затягнув увесь дім у багно разом із собою. Мама, молода, вродлива, ще дівчина, уже була виставлена наперед, щоб клопотатися перед бюрократією, перед міністрами. Заради нього вона зробила цю подорож до Петербурга, по міністерських передпокоях.
Іще щастя, що вона не лишила там казна-чого.
Ця молода жінка не могла передбачити наслідків ані подумати про своїх дітей, вона мужньо взяла все на себе, і її знали лише як ту, що клопочеться у справах свого брата. І їздить до нього по різних в'язницях. Уявляєте, як гарно це підносить у світі. Була хвора стара мати, що ідолопоклонствувала перед сином і заради якої все це робилося. І тепер я розумію роздратування цього нікчеми, цього бідолахи, коли він бачить нас багатими, щасливими, на вигляд спокійними.
Зауважте, що він дістав найкращу частку дідусевого спадку, але оскільки, щоб отримувати її справно, треба було їхати до Росії й мати справу із судами, він воліє, щоб його обкрадали продажні адвокати, а звідси видурювати допомогу.
Мама, що була в церкві, бачила там княгиню, яка сказала, що Суцо тут.
А мені, зрештою, до того байдуже.
Приходив Сент-Аман. Габріель усе ще хворий після свого нещасливого випадку. Але нема нічого й нікого, окрім великого жерця «Пеї».
Мій батько дуже милий, і ми всі живемо в злагоді.

Примітки

«У образі Рекам'є» (en Récamier) — у позі зі славетного портрета Жульєтти Рекам'є пензля Давида (1800): напівлежачи на кушетці в білій сукні в стилі Ампір, одна з найвідоміших поз тієї доби.
В'ятка (також Вятка чи Вʼятка) — місто на Уралі, яке у XIX столітті часто використовувалося як місце адміністративного заслання російських політичних злочинців. Жоржа (дядька Марії, материного брата) було заслано туди внаслідок його провінційних негараздів.
«Великий жрець «Пеї»» — іронічний титул Марії для Кассаньяка, войовничого редактора бонапартистської газети «Le Pays».