П'ятниця, 8 квітня 1881

Драми з Амелі, яка з глузду з'їхала. Вона мала зухвалість стерти карикатуру, яку я намалювала в кутку свого полотна. Якби я відмовилася її прибрати після того, як вона сказала мені, що це їй не до вподоби, — ще туди-сюди! Але вона ж, до речі, мала захоплений вигляд; у майстерні часто роблять карикатури, і ніхто ніколи не ображався. Там була зображена Амелі в профіль і Жюліан позаду, який сатанинськи підморгує. Замість образитися я негайно перемалювала все, і вийшло ще краще. Прийшов Жюліан, багато сміявся, визнав це чарівним і захотів, щоб я йому її подарувала, водночас роблячи мені компліменти щодо мого торса. Усе це я та інші переказали Амелі, а повернувшись на своє місце, я знаходжу голову Жюліана замазаною.
На це я кличу його і викладаю йому справу, а заразом і погрозу цієї люб'язної мегери продерти всі мої полотна. Жюліан, звісно, визнає її неправою.
Але в неї нахабство й зухвалість куховарки, яку виставляють за двері! Я задовольняюся тим, що кажу їй: якби я мала її виховання, то пішла б замазати її картину.
— Зробіть це, зробіть.
Вона тільки того й чекала.
— Я зробила б це, якби була куховаркою; я волію лишити вам монополію на таке безсоромство.
Тоді я знову малюю Жюліана — цього разу невдало, ось що прикро, — а поряд капелюшок Амелі, дуже худу руку і три сльози. Вона знову стерла ці деталі, а коли я їй про це кажу, відповідає, що то була її рука, на що всі засміялися. Та хоч цю дівчину й не люблять і кепкують з неї, я все одно вражена й розлючена таким зухвальством і нахабством.
Хай би стирала свою голову — ще туди-сюди, але голову іншої, та ще й насмілитися торкнутися полотна учениці! Тьху, гидка тварюка.