Четвер, 31 березня 1881

Сент-Аман, якому я запискою дала знати про щасливу (?) долю картини, прибігає близько першої.
Одразу по ньому — Жюліан, який любʼязно прийшов сказати мені, що Лефевру начебто пригадується, що картину прийнято. Хай там як, її витягнуть, але Жюліан не думає, що до того дійде. — «Ви, певно, сидите як на розпеченій сковороді», — каже він мені.
Знаєте, цього року держава ні в що не втручається, усім порядкують самі митці, і, щоб подолати зловживання з допусками, тут страшенно суворі.
Жюліан каже, що витягали дам, які виставляються вже десять років, і що у двох членів журі полотна відхилили — а потім, звісно, прийняли, але це здійняло скандал! Словом, якщо ця клята картина не пройшла, ми перевернемо небо й землю, і її витягнуть. Мовляв, щоб я не хвилювалася — завтра я все дізнаюся... Найгірше, що мені загрожує, — це відкладення до остаточного перегляду, але катастрофи, зрештою, не буде.
Я й далі працюю над своєю головою в майстерні, де кажу жартівливим тоном, що мене прийнято, — і це все залагоджує.

Примітки

Салон 1881 року був першим, який цілковито адмініструвався самими митцями в межах нового Товариства французьких художників (Société des artistes français), а не Школою красних мистецтв. Ця реформа стала наслідком багаторічних нарікань на державний фаворитизм і свавільні рішення журі. ↩