❦
Неділя, 27 лютого 1881
Dimanche 27 février 1881
Жюліан тепер прохолодніший до картини, каже, що я заїздила своє полотно1. Це правда. Але краще я не вмію... Мені хочеться сказати, що я ніколи не вмітиму малювати. Мої вуха зводять мене з розуму від страху: часто я не чую, і тоді!! І це не минеться, а навпаки — з віком.
Julian se montre plus froid pour le tableau, il dit que j’ai fatigué ma toile. Ça c’est vrai. Mais je ne sais pas mieux... J’ai envie de dire que je ne peindrai jamais. Mes oreilles me rendent folle de peur, souvent je n’entends pas et alors !! Et ça ne passera pas, au contraire avec l’âge.
Мало було того, що я вже мала: не боячись більше ні грошових утрат, ні смерті рідних, я питала себе, якого ж удару мені ще завдадуть, бо я чекала й досі чекаю всіляких жахіть.
Ce n’était pas assez de ce que j’avais aussi, ne craignant plus ni les pertes d’argent, ni les morts de parents, je me demandais quel coup pouvais-je bien recevoir car je m’attendais et m’attends encore à des horreurs.
Париж святкує сімдесят девʼяті роковини народження Віктора Гюго2. Працюючи над картиною, я йду туди лише близько пів на шосту; тітка, Діна і я простояли годину серед натовпу перед його домом, наполовину вкритим вінками та квітами. Він стояв біля вікна, посилаючи рукою поцілунки натовпові й делегаціям, поки прапори схилялися перед ним. Я ніколи не могла без хвилювання читати, що прапори вітають, — а сьогодні ввечері побачила це. Це найвеличніше й найзворушливіше, що тільки можна побачити, і я плакала б, якби вже не наплакалася вчора до півночі, та ще й з іншої причини. Коли вікно невеличкого особняка зачинили, усі закричали «хай живе Віктор Гюго», і нас буквально понесло натовпом. Мені здавалося, що я тримаю Діну за руку, і лише за кілька хвилин я помітила, що тримаю руку незнайомця, який захистив нас обома руками, вивів на тротуар, де рух уже відновився, і, вклонившись, пішов.
Paris fête le soixante dix-neuvième anniversaire de la naissance de Victor Hugo. Travaillant au tableau je n’y vais que vers cinq et demie, ma tante, Dina et moi sommes restées une heure au milieu de la foule devant sa maison à moitié couverte de couronnes et de fleurs. Il se tenait à la fenêtre envoyant des baisers de la main à la foule et aux délégations pendant que les bannières s’inclinaient devant lui. Je n’ai jamais pu lire sans émotion que les drapeaux saluent, j’ai vu ce soir. C’est tout ce qu’on peut voir de plus grand et de plus touchant et j’aurais pleuré si je ne l’avais déjà fait hier jusqu’à minuit et pour une autre cause. Quand la fenêtre du petit hôtel a été fermée on a crié vive Victor Hugo et nous avons été littéralement portées par la foule. Je croyais tenir Dina par la main et ce n’est qu’au bout de quelques minutes que je m’aperçus que je tenais la main d’un inconnu qui nous a protégées de ses deux bras et nous quitta en saluant nous ayant ramenées sur le trottoir où la circulation était rétablie.
О ці ідіотські газети для пристойного товариства; о «Ґолуа», о «Фігаро»! Вони змовчали через політику Віктора Гюго.3
Ô les journaux idiots de la bonne société; Ô Gaulois, Ô Figaro ! Ils se sont abstenus à cause de la politique de Victor Hugo.
Їх читають заради цікавинок, які там знаходять, заради скандалів, пліток. Що ж до серйозних статей, то я їх завжди пропускаю: вони прісні й фальшиві.
On les lit à cause des choses amusantes qu’on y trouve, de scandales, de cancans. Quant aux articles sérieux je les passe toujours, ils sont insipides et faux.
Повернення з Росії завдало мені великого удару. Мама вертається такою ж, якою поїхала, а я ж стільки сподівалася на зміни. Я приголомшена.
Le retour de Russie m’a porté un grand coup. Maman revient comme elle était partie et moi qui attendais tant de changements. Je suis atterrée.
Ось апостольські послання Полю та його дружині. Навіщо? Хіба мені не цілком байдуже до всього цього!
Voici les lettes apostoliques à Paul et à sa femme. Pourquoi? Est-ce que ça ne m’est pas bien égal tout ça !
Примітки
«Заїздила полотно» (fatigué ma toile) — студійний термін на позначення картини, яку переробляли так багато разів, що вона втратила свіжість і безпосередність. ↩
Віктор Гюго народився 26 лютого 1802 року; святкування його вступу у вісімдесятий рік 27 лютого 1881 року привело до його будинку на авеню дʼЕйло величезні натовпи. ↩
«Ле Ґолуа» та «Ле Фігаро» — консервативні паризькі щоденні газети. ↩