Субота, 19 лютого 1881

Тоні каже, що все йде дуже добре; давши мені добрий урок, він іде виправляти Амелі, якій майже нічого не каже, дуже збентежений, [замазано: яка має] змінити обличчя, що, гадаю, ніяк не виходять; вона вся червоніє і, замість розмовляти з ним, як зазвичай, лишається на місці й гарячково працює, поки цей ангел Тоні повертається до моєї картини, розглядає її, дає поради, підбадьорює мене і кілька разів повторює, що все добре. Я така цьому рада, що забуваю про холодність Жюліана, яка все ж мене непокоїть...
Та байдуже, я несправедлива: я ж сама ставила за лихість [sic] Амелі її радість, коли я падаю, та її лють, коли я знову підіймаюся. Так от, я відчуваю те саме. Я не бажаю їй зла, але її картина зашкодила б моїй — дві на той самий сюжет! І мені було б приємно, якби вона не виставлялася.
Мушу зізнатися в дитячій витівці: під приводом, що на бульварі Мальзерб є особняк із майстернею для огляду, [замазано: ми туди їдемо, я це вигадала] цілком спокійно, з подробицями — мовляв, така-то мені про нього сказала, і я описую особняк, якого не існує і якого ми не знаходимо; тільки я кинула погляд на номер 161, що належить Кассаньякові; він видається старим, із... ніби зеленими жалюзі, має провінційний вигляд і невеликий. Я мала дурість не наважитися подивитися на нього, коли ми проїздили вдруге; мені здавалося, що тітка вгадає мою сміховинну брехню, і я соромилася власної цікавості. Але це мене зачепило, і я туди повернуся, якщо випаде нагода вислизнути самій.
Ми з де Дайєн дуже холодні, але не в сварці.
Я в захваті від Сен-Марсо! Мені наче виростають крила, я вірю, що в майбутньому стану великою художницею. П'ять років тому я неодмінно списала б десять шалених сторінок про номер 161 на бульварі Мальзерб, я розпалювалася дедалі дужче в міру письма. А тепер усе спокійно... та й Мистецтво, і вуха...
Уже з десяток днів мені все сниться дідусь, мама, мої рідні...
А ще майже завжди мені сняться або люди, яких я маю побачити назавтра, або ж сон продовжує вже скінчений день, і я ніколи не сплю без снів.
Живопис, Сен-Марсо! О! я хочу ліпити, щойно скінчу картину. О! я відчуваю в собі силу!
Який сумбур!