Четвер, 17 лютого 1881

Я ходила до Розіти, яка, повернувшись з Іспанії, кілька разів бувала в мене. Певна річ, розмовляємо про вечори та бали, що починаються... Мені дуже принизливо нікуди не виходити, і я ховаюся за своєю картиною. Сумне й принизливе воно — це дурне бажання світських розваг, належних моєму вікові. Від музики «Поля і Вірджинії» мені хочеться плакати... Массе чудово зрозумів поему, і хоч у моєму житті не було нічого схожого на цей неповторний роман, вона має дар незмінно мене зворушувати... а надто такого вечора, як цей, коли я кажу собі, що моя молодість змарнована і що я мертва.
Я щойно вбралася, наче на вечір, і пройшлася перед яскраво освітленими дзеркалами. Я нічого не втратила і в чудовій формі! Може, я й погладшала від того ослячого молока та іншого, що мене змушують пити. Я вже не зважуюся, як у шістнадцять у Ніцці, захоплюватися своїм тілом, у мене вже немає тієї наївності, що змушувала мене говорити це цілком природно, а мої художні студії дали мені нагоду надивитися на оголене тіло, тож, гадаю, я можу судити добре. Своєї думки про себе я не змінила. Барва — сліпуча, шия закоротка, стегна та... решта дуже повні; ступні й кисті малі, але неправильні, хоч і виразні. Ось вам і критика.

Примітки

«Поль і Вірджинія» (Paul et Virginie) — опера Віктора Массе (1822–1884), уперше поставлена в Театрі-Лірик 1876 року за романом Бернардена де Сен-Пʼєра (1788). ↩
Осляче молоко (laits dʼânesse) — традиційний засіб від грудних недуг і виснаження. ↩