❦
Четвер, 17 лютого 1881
Jeudi 17 février 1881
Я ходила до Розіти, яка, повернувшись з Іспанії, кілька разів бувала в мене. Певна річ, розмовляємо про вечори та бали, що починаються... Мені дуже принизливо нікуди не виходити, і я ховаюся за своєю картиною. Сумне й принизливе воно — це дурне бажання світських розваг, належних моєму вікові. Від музики «Поля і Вірджинії»1 мені хочеться плакати... Массе чудово зрозумів поему, і хоч у моєму житті не було нічого схожого на цей неповторний роман, вона має дар незмінно мене зворушувати... а надто такого вечора, як цей, коли я кажу собі, що моя молодість змарнована і що я мертва.
Je suis allée voir Rosita qui revenue d’Espagne a été plusieurs fois chez moi. Naturellement on parle des soirées et des bals qui commencent... Je suis très humiliée de n’aller nulle part et me retranche derrière mon tableau. C’est triste et humiliant ce désir bête des plaisirs mondains de mon âge. La musique de Paul et Virginie me donne envie de pleurer... Massé a magnifiquement compris le poème, bien que je n’ai rien eu qui ressemble à ce roman unique il a le don de m’émouvoir toujours... et surtout comme ce soir où je me dis que ma jeunesse est perdue et que je suis morte.
Я щойно вбралася, наче на вечір, і пройшлася перед яскраво освітленими дзеркалами. Я нічого не втратила і в чудовій формі! Може, я й погладшала від того ослячого молока2 та іншого, що мене змушують пити. Я вже не зважуюся, як у шістнадцять у Ніцці, захоплюватися своїм тілом, у мене вже немає тієї наївності, що змушувала мене говорити це цілком природно, а мої художні студії дали мені нагоду надивитися на оголене тіло, тож, гадаю, я можу судити добре. Своєї думки про себе я не змінила. Барва — сліпуча, шия закоротка, стегна та... решта дуже повні; ступні й кисті малі, але неправильні, хоч і виразні. Ось вам і критика.
Je viens de m’habiller comme pour une soirée et de me promener devant les glaces, très éclairées. Je n’ai rien perdu et suis très bien en forme !! J’ai peut-être engraissé avec ces laits d’ânesse et autres qu’on me fait prendre. Je n’ose plus comme à seize ans à Nice, m’extasier sur mon corps, je n’ai plus la naïveté qui me le faisait dire tout naturellement, et mes études artistiques m’ont donné l’occasion de voir bien du nu et je puis je crois bien juger. Je n’ai pas changé d’avis sur moi. Un éblouissement comme couleur, le col trop court, les hanches et le...reste très forts; les pieds et les mains petits mais irréguliers quoiqu’intelligents. Voilà les critiques.
Примітки
«Поль і Вірджинія» (Paul et Virginie) — опера Віктора Массе (1822–1884), уперше поставлена в Театрі-Лірик 1876 року за романом Бернардена де Сен-Пʼєра (1788). ↩
Осляче молоко (laits dʼânesse) — традиційний засіб від грудних недуг і виснаження. ↩