Середа, 9 лютого 1881

Пані де Брімон.
Ось стаття Попóля, що підбиває підсумок події дня — справи Дюге — і до того ж дає пояснення щодо політики добродія Попóля. Дуже розпалена після розмови з Жюліаном, я тепер геть охолола і вже не поспішаю перечитувати свої враження, аби в усьому розібратися...
А втім, мене цілком захопила картина. Я марную молодість на роботу, і навіщо??
Ось лист від Надін і один від мами [бракує], які мої видавці люб'язно перекладуть. А ось моя відповідь мамі:
— Бувши свідомою чи несвідомою причиною всіх моїх прикрощів, бо це ваша провина, що я провела й досі проводжу свою молодість під замком, не бачачи нікого, крім якихось Музе чи старих Гавіні та інших подібних особин.
Отже, бувши причиною моєї моральної смерті, ви могли б принаймні не дошкуляти мені ще й набридлою примовкою про мою фізичну смерть.
На жаль, я почуваюся чудово і, певно, ще довго маю тягнути своє існування між старими дівами в майстерні, тіткою та панною Ельсніц.
Замість відповідати безглуздими гримасами на чутки про мою вигадану хворобу, вам слід було б подумати про серйозні речі, а надто подумати про те, що мені й так досить прикрощів на землі, щоб до них додавати ще й те, що мене називають умирущою, та інші дурниці, від яких я лютую. То ви конче хочете, щоб щось вигадали? Може, це вже й зробили якісь недовчені коновали, як той дикун Требінський. Раніше приводом для драм був Жорж, а тепер це я.
Замість говорити мені про свою любов, згадайте, що ви морально вбили мене — ви і ваш Жорж. Досить уже з мене цих трагедій.
Повторюю вам, що почуваюся добре і дуже з того засмучена. Але якщо я не вмираю від хвороби, то знайду собі щось інше, коли остаточно втрачу надію вирватися з того жахливого й огидного життя, яке ви мені влаштовуєте.
Марі.
Пишатися тут немає чим. Цей лист у відповідь на мамин дуже жорсткий, але він точно виражає почуття, які викликають у мене всі ці люди та всі ці події.

Примітки

«Попóль» — глузливе прізвисько Марії для Поля де Кассаньяка (від «Поль»; зменшувальне «Попóль» було поширеним комічним ім'ям). Він був редактором бонапартистських газет «Le Pays», а згодом «L'Autorité». «Справу Дюге» точно не встановлено.