❦
Четвер, 3 лютого 1881
Jeudi 3 février 1881
Переді мною портрети моєї матері й батька з часів їхніх заручин.
J’ai là devant les yeux les portraits de ma mère et de mon père quand ils étaient fiancés.
Я повісила їх на стіну як документи.1 На думку Золя та інших, славетніших філософів, щоб зрозуміти наслідок, треба бачити причини. Я народилася від матері надзвичайно вродливої, молодої та здорової вона має каштанове волосся, такі ж очі, осяйну шкіру.
Je les ai accrochés au mur comme documents. Selon Zola et d’autres philosophes plus renommés il faut voir les causes pour comprendre l’effet. Je suis née d’une mère excessivement belle, jeune et bien portante elle a les cheveux bruns, les yeux aussi, une peau éclatante.
І від батька білявого, блідого, кволого здоровʼям, що так нагулявся, аж захворів (кажуть навіть, що дуже легко можна було б домогтися розлучення, бо хворіти він почав на самому початку); сина дужого батька й хворобливої матері, що померла молодою; та брата чотирьох сестер, більш-менш горбатих від народження. Дідусь і бабуся були міцної будови й мали девʼятьох дітей, усіх здорових, рослих, а деякі й вродливі — наприклад, мама, Етьєн, Володимир та цей жахливий пропащий чоловік, а також Еміль. Хворобливий батько славетного витвору, про який ідеться, став дужим і здоровим, а мати, що сяяла здоровʼям та молодістю, зробилася слабкою й нервовою через те жахливе життя, яке їй улаштували, через скандали братів, через її невпинні втручання, що змусили її змарнувати молодість у тривозі, виблагуючи ласки та поблажки у влади, бо її підштовхувала бабуся, яка обожнювала свого жахливого сина; завдяки цьому обожнюванню та обожнюванню дідуся теж було засновано культ, божеством якого став цей чоловік, — ось що всіх нас згубило.
Et d’un père blond, pâle, d’une santé délicate, ayant fait la vie au point d’en devenir malade; (il paraît même qu’on aurait pu très facilement obtenir le divorce, car c’était au commencement qu’il était malade) fils lui-même d’un père très vigoureux et d’une mère maladive morte jeune; et frère de quatre sœurs plus ou moins bossues de naissance. Grand-papa et grand-maman étaient bien constitués et ont eu neuf enfants tous bien portants; grands; dont quelques uns beaux, par exemple maman, Etienne, Wladimir et cet horrible homme perdu, et aussi Emile. Le père maladif de l’illustre produit qui nous occupe est devenu fort et bien portant, et la mère éblouissante de santé et de jeunesse est devenue faible et nerveuse grâce à l’horrible existence qu’on lui a fait, les scandales des frères, ses interventions incessantes qui lui ont fait user sa jeunesse en transes pour obtenir des grâces et des indulgences des autorités, poussée qu’elle était par grand-maman qui adorait son horrible fils; grâce à cette adoration et à celle de grand-papa aussi on a institué un culte dont le Dieu a été cet homme, c’est ce qui nous a tous perdus.
Позавчора я дочитала «Пастку»2; я від неї мало не захворіла, так мене вразила правдивість книжки, що здавалося, ніби я живу й розмовляю з тими людьми.
J’ai fini « l’Assommoir » avant-hier, j’en ai été presque malade, tellement saisie par la vérité du livre qu’il me semblait vivre et converser avec ces gens-là.
Мене обурювало те, що я живу й їм, поки навколо, десь нижче, коїться це жахіття... Усім слід було б це прочитати, ми стали б кращими... Але я заспокоїлася передусім тому, що моя поодинока дія була б непомітна.
J’étais indignée de vivre et de manger pendant que ces horreurs se passent autour de moi plus bas... Tout le monde devrait le lire, on serait meilleur... Mais je suis calmée surtout parce que mon action isolée serait imperceptible.
Та хто ж заперечував соціальне питання?
Qui donc a nié la question sociale ?
О! так, треба, щоб усі взялися до цього, о! так, треба. Але соціалістів обзивають негідниками й божевільними, а соціалісти часто скочуються в утопію! О безодне! А я навіть не здатна написати газетної статті!
Oh ! oui il faut que tout le monde s’y mette, oh ! oui il le faut. Mais on traite les socialistes de canailles et de fous et les socialistes souvent tournent à l’utopie ! Ô abîme ! Et je ne suis seulement pas capable de faire un article de journal !
А до того ж газети, які читають, такого й не схочуть!
Et puis les journaux lus, ne voudront pas de ça !
А тепер про інше: я й справді геть дитина. Днями одна товаришка писала листа за обідом, я підійшла і вписала кілька шалених фраз посеред її письма, не знаючи ні кому, ні про що. Ми з того посміялися, а сьогодні вона передає мені оцей аркуш, який та особа просить переслати своїй незнайомій кореспондентці. Воно таке ж шалене, як те, що написала я, — словом, відповідь. Ось вони, дитячі витівки, від яких я сміюся сама до себе.
Pour en revenir à autre chose, je suis vraiment bien enfant, l’autre jour une camarade écrivait une lettre pendant le repas, je m’approche et écris quelques phrases folles au milieu de son écriture à elle sans savoir à qui et quoi. Nous en avons ri et aujourd’hui elle me remet la feuille que voici que la personne la prie de transmettre à sa correspondante inconnue. C’est aussi fou que ce que j’avais écrit, une réponse enfin. Et voilà les enfantillages qui me font rire toute seule.
А тепер ще про інше: скажу вам, що мені здається, ніби я розмовляла з Кассаньяком і ніби я його кохаю... Але знаєте, усе це — лише написане чи сказане; бо не вірю, що я колись думаю про нього інакше, ніж щоб складати романи на ніч, аби заснути...
Pour en revenir à autre chose encore je vous dirai qu’il me semble avoir causé avec Cassagnac et que je crois l’aimer... Mais vous savez, tout cela écrit ou parlé; car je ne crois pas que j’y pense jamais autrement que pour composer des romans le soir pour m’endormir...
Дивно, і я не вмію цього пояснити: мені здається, що все це відбувається поза мною; знаєте, як той герой «Мадемуазель де Мопен»3, що володіє Розеттою всіляко й ніяк не може переконати себе, що вона — його коханка. Хоч би скільки я писала й казала, що кохаю цього чоловіка, я в це не вірю, не думаю про це; вірю в це лише тоді, коли пишу, а потім — нічого. Жюліан каже, що я знесла цей великий удар дуже стійко, але що він бачив мене глибоко враженою, як я кидала роботу, сама не знаючи чому, тоді раптом верталася й знову відходила.
C’est curieux et je ne sais l’expliquer, il me semble que cela se passe en dehors de moi, vous savez comme le héros de Mlle Maupin qui a Rosette de toutes les manières et qui ne peut jamais se persuader qu’elle est sa maîtresse. J’ai beau écrire et dire que j’aime cet homme, je n’y crois pas, je n’y pense pas; je ne le crois qu’en l’écrivant, puis plus rien. Julian dit que j’ai supporté le grand coup très bien mais qu’il m’a vue très frappée, et quittant mon travail sans savoir pourquoi, puis revenant brusquement, m’en allant encore.
Я нічого не помітила, він видавався мені таким, як завжди, а коли я знала, що схвильована, то це було з інших причин — через бал, через товариство, а Жюліан приписав це Кассаньякові. Ні, я була спокійна; це мене приголомшило, і я змирилася ще до того, як напевне дізналася, що він одружується. Я зважилася боротися лише за сім днів до події, а доти казала собі, що це лише мить, яку треба перечекати, що слід заплющити очі й затулити вуха. Очевидно, його велика сила полягала в тому ореолі, що оточував його в часи, коли я з ним познайомилася. Моя уява малювала його лише в придворних штанах4, із великою червоною стрічкою через груди, як він приймає молодого Імператора на сходах Законодавчого корпусу.
Je n’ai rien remarqué, il m’a semblé être comme toujours et lorsque je me savais agitée c’était pour d’autres motifs, pour un bal, pour le monde, et Julian a attribué cela à Cassagnac. Non, j’ai été calme, cela m’avait assommée et je me suis résignée avant de savoir pour sûr qu’il se mariait. Je n’ai voulu lutter que sept jours avant l’évènement, jusqu’à là je me disais que ce n’était qu’un moment à passer et qu’il fallait fermer les yeux et se boucher les oreilles. Evidemment sa grande force a été dans le prestige qui l’entourait à l’époque où je l’ai connu. Mon imagination ne se le représentait qu’en culotte de cour, le grand cordon rouge traversant la poitrine; recevant le jeune Empereur sur les degrés du corps Législatif.
Нині все зівʼяло! Але відбиток лишився ще відтоді.
A présent tout est flétri ! Mais l’empreinte date d’alors.
Ми так і сказали одне одному зі старим Жюліаном.
Nous nous le sommes dit avec le père Julian.
Можливо, Жюліан має рацію і моє хвилювання було несвідоме, тоді воно й було б справжнє... Зрештою, я як той бідолашний дʼАльбер, тільки в нього це було тіло, а в мене — дух. Я пишу, що кохаю, поводжуся, ніби кохаю, кажу довіреній особі, що кохаю, а сама в це не вірю. Кажу ж вам: це відбувається поза мною. Сама я лишаюся вічно байдужою. А якщо я це й кажу, то лише тому, що Жюліан задурює мені голову, у це вірячи. До того ж Жюліан називає всі мої історії пансіонними дурничками, каже, що я не знаю життя і що мої міркування взяті зі стелі; Жюліан мислить, як стільки книжок та пʼєс, що мене обурювали; кохання здебільшого не наслідок, оповитий безліччю тонких речей, а ціль. А втім, його це обурює, він аж скипав, коли бачив, як найвродливіші, найвеличніші, найвитонченіші падали в обійми грубого спокусника, якого цікавило лиш одне. Словом, дуже цікавий тип цей жінколов; він робив із цього справжнє ремесло, і свого він мусив домогтися, тут нічого не скажеш, хоч би що робили — молитви, погрози, боротьбу врукопаш; і він умів домогтися, щоб йому це пробачали... Кажуть, він мав таке становище, що до нього мусили ходити.
Peut-être Julian a raison et mon agitation a été inconsciente, ce serait la vraie alors... Enfin je suis comme ce pauvre d’Albert seulement lui c’était le corps et moi c’est l’esprit. J’écris que j’aime, j’agis comme si j’aimais, je dis que j’aime à un confident et je ne le crois pas moi. Je vous le dis cela se passe en dehors de moi. Moi je reste éternellement indifférente. Et si je le dis c’est que Julian me monte la tête en le croyant. Et aussi Julian appelle toutes mes histoires des fadaises de pensionnaires et que je ne connais pas la vie et que mes raisonnements sont de chic; Julian pense comme tant de livres et de pièces qui m’ont révoltée; l’amour pour la plupart du temps n’est pas une conséquence enveloppée dans un tas de choses délicates, mais un but. Du reste cela le révolte, il était horripilé en voyant les plus belles, les plus reines, les plus fines tomber dans les bras du grossier charmeur qui ne se souciait que d’une chose. Enfin c’est un type bien curieux que ce preneur de femmes, il en faisait un vrai métier et il le fallait il n’y avait pas à dire, quoiqu’on fît, prières, menaces, luttes corps à corps; et il se le faisait pardonner... Il paraît qu’il avait une situation qui faisait qu’on avait à aller chez lui.
навскоси
Отже, дантист.
en travers Un dentiste alors.
Жюліан гадав, що мої історії будуть смаковитіші, а проте він мені вірить. Його трохи дивують мої... святі думки; мене теж, але я вже така. Сентиментальна... або ж, може, цілком пересічна; мені здається, що я стану дуже приземленою, якщо не знайду виплеканого ідеалу. Та невже доконче загрузнути в багні... бо ж урешті це і є життя, як кажуть. Що ви знаєте про життя? — здаються мені словами без сенсу; а проте воно щось та означає, і я й справді нічого не знаю про життя.
Julian croyant que mes histoires seraient plus régalantes, il me croit pourtant. Il est un peu surpris de mes idées... saintes; moi aussi, mais je suis comme ça. Sentimentale... ou bien alors tout à fait ordinaire peut-être, il me semble que je serai très matérielle si je ne trouve pas l’idéal rêvé. C’est-il possible qu’il faille s’embourber fatalement... car enfin c’est la vie comme on dit. Qu’est-ce que vous savez de la vie ? me paraît des mots sans sens, cela doit dire quelque chose pourtant et bien vraiment je ne sais rien de la vie.
Ну а кохання тоді?? Кохання до Кассаньяка?? До Кассаньяка, морально обскубаного й зівʼялого?? Елоїза5 каже, що «багатство й велич не становлять чару кохання; справжня ніжність полягає в тому, щоб відокремити в коханому все, що не є ним самим, і відкласти набік його статок, його чин, його посади, аби розглядати його самого». Хай так, я не проти, але як же його душевні й розумові чесноти?
Eh bien et l’amour alors ?? celui de Cassagnac ?? De Cassagnac déplumé moralement et flétri ?? Héloïse dit que « les richesses et les grandeurs ne font pas le charme de l’amour, la véritable tendresse soit séparer de l’amant tout ce qui n’est pas lui-même, et mettre à part sa fortune, son rang, ses emplois, pour le considérer seul ». C’est passable je veux bien mais ses qualités de cœur et d’esprit ?
Якщо замість чистого, відданого, високого, витонченого я вважаю його пересічним і все одно лишаюся зачарованою, то чим??? Чому у своїх казках на ніч я вже понад три роки не можу знайти іншого героя? То виходить, це таки він? Жюліан так стверджує, а я сумніваюся. Він спитав, чи приємно мені його бачити, — авжеж. Завжди? — Завжди. — Та й хіба ж люди змінюються? Якщо змінюються, то це було несправжнє.
Si au lieu de pur, loyal, élevé, délicat je le trouve ordinaire et continue à être fascinée., par quoi ??? Pourquoi dans mes comtes à dormir ne puis-je trouver un autre héros, et depuis plus de trois ans ? Alors c’est donc lui ? Julian l’affirme, moi j’en doute. Il m’a demandé si j’ai du plaisir à le voir, mais oui, Toujours ? - toujours . - D’abord est-ce qu’on change ? Si on change c’est que c’était faux.
Та все ж усе це не заважає мені бачити життєві реалії; хай що я думаю, треба вибратися зі своєї нори, треба мати становище. А коли вийду заміж — усьому кінець, я буду доброчесною, і досить уже з Кассаньяком... зрештою, він про мене не думає, ніколи не думав і дуже здивувався б, якби знав, скільки всього я про нього пишу... у своїй самотності.
Eh bien mais tout cela ne m’empêche pas de voir les réalités de la vie, quoique je pense il faut sortir de mon trou, il faut une situation. Une fois mariée tout est fini, je serai honnête et plus de Cassagnac... du reste il ne pense pas à moi, n’y a jamais pensé et serait bien étonné s’il savait tout ce que j’en écris... dans ma solitude.
Примітки
«Документи» — Марія вживає натуралістичну лексику Золя, трактуючи родинні портрети як наукові зразки для вивчення спадковості й походження. ↩
«Пастка» (LʼAssommoir, 1877) — сьомий роман циклу Золя «Ругон-Маккари», що змальовує життя паризьких робітників із брутальним реалізмом. Реакція Марії — моральне обурення, а тоді покірне визнання власного безсилля — для неї характерна. ↩
«Мадемуазель де Мопен» — роман Теофіля Ґотьє (1835). ↩
Придворні штани (culotte de cour) — формальне вбрання для прийомів при імператорському дворі за Наполеона III: короткі штани до колін, шовкові панчохи, фрак; на 1881 рік давно вийшли з ужитку, але закарбувалися в уяві Марії з часів, коли вона вперше знала Кассаньяка, в останні роки імперії. ↩
Елоїза (бл. 1090–1164) — середньовічна вчена й абатиса, славетна своїм листуванням з Абеляром. Наведений уривок переказує її знаменитий лист, у якому вона стверджує, що справжнє кохання не потребує жодних умов. Марія прикладає це до власної ситуації з Кассаньяком. ↩