❦
Середа, 2 лютого 1881
Mercredi 2 février 1881
Повертаюся вся розпашіла від того, що говорила відверто, від щирого серця про Кассаньяка — про свої почуття, певна річ. Я їхала на жіночі збори, і мені спало на думку викрасти Жюліана; кажу йому, що де Дайєнс не може приїхати, тож лишається тільки він, щоб виручити мене зі скрути; посилаю по нього свого кучера, викрадаю його — і ось двоє громадян рушили в дорогу.
Je rentre toute chaude d’avoir parlé à cœur ouvert de Cassagnac, de mes sentiments s’entend. J’allais à une réunion de femmes et l’idée me vint d’enlever Julian, je lui dis que de Daillens ne pouvant pas venir il ne reste que lui pour me tirer d’affaire, je l’envoie chercher par mon cocher et l’enlève et voilà les deux citoyens partis.
У залі задихалися, то був інший комітет, не наш, ми прибули під кінець; повернувшись на вулицю Вівʼєн, Жюліан, замість вийти, продовжив історію про чоловіка, який був справжнім приборкувачем жінок... надзвичайні історії.
On s’étouffait dans la salle, c’était un autre comité que le nôtre, nous arrivions à la fin; revenus rue Vivienne Julian au lieu de descendre continua l’histoire d’un homme qui était un vrai dompteur de femmes... des histoires extraordinaires.
Усі піддавалися йому, а сам він — звір, дивовижний своєю красою та звабливістю... навскоси Ми дійшли до цієї розмови з приводу нової пʼєси Дюма, про жіночу доброчесність. Це, ба навіть не це, привело мене до розмови про Кассаньяка — мені аж язик свербів; але скажімо спершу, що, здається, Жюліан вельми клопочеться моєю картиною для Салону, статті вже готові вийти... Це не через те, чого я варта, а тому, що бути любʼязним — це потреба його вдачі; немає навіть приводу почуватися вдячною, ми розмовляємо про це по-дружньому. Я забрала його о пів на десяту, засідання тривало двадцять хвилин, і вже пів на дванадцяту, коли він пропонує мене відвезти. «Залюбки приймаю, мені кортить побалакати про Кассаньяка», — кажу я йому. Окрім листів, таких принизливих для мене, Жюліан знає все, і він — єдина у світі істота, з якою я про це говорю. Кучер фіакра, певно, подумав, що ми на любовному побаченні, коли простояли там дві години на розі вулиці Вівʼєн.
Toutes y passaient et lui une brute admirable de beauté et de séduction... en travers Nous sommes arrivés à en parler à propos de la nouvelle pièce de Dumas, de la vertu des femmes. Ceci, et pas même ceci, m’a amené à parler de Cassagnac, cela me démangeait la langue mais disons d’abord qu’il paraît que Julian s’occupe fort de mon salon, des articles sont prêts à partir... Ce n’est pas pour ce que je vaux mais c’est un besoin de sa nature d’être gentil, il n’y a même pas lieu d’avoir de la reconnaissance, nous causons de cela très amicalement. Je l’ai pris à neuf heures et demie, la conférence a duré vingt minutes et il est onze heures et demie lorsqu’il me propose de me reconduire, « j’accepte avec plaisir, j’ai envie de causer de Cassagnac » lui dis-je. Sauf les lettres si humiliantes pour moi Julian sait tout et il est la seule créature au monde avec qui j’en parle. Le cocher de fiacre a dû penser que nous étions en bonne fortune de rester là deux heures au coin de la rue Vivienne.
Послухавши ці історії про мерзенного чоловіка, який заволодівав усіма жінками, я заслухалася сама собою, як говорю про Кассаньяка та про почуття загалом. Темрява в кареті й моя чорна перука заохочували мене говорити щиро, без жартів.
Après avoir écouté ces histoires de l’homme abominable qui prenait toutes les femmes, je me suis écoutée parler de Cassagnac et de sentiments en général. L’obscurité de la voiture et ma perruque noire m’encourageaient à parler sincèrement et sans blaguer.
Подумати тільки, Жюліан був повірив, що я цілком належала Кассаньякові.1
Pensez donc Julian avait cru que j’avais été tout à fait à Cassagnac.
Я не проти сказати вголос те, що думала чи писала, — це дає точнішу міру... Жюліан справді вірить, що я його кохала і що того дня, коли випадок зведе нас, варто йому подати знак — і я скорюся...
Je ne suis pas fâchée de dire tout haut ce que j’ai pensé ou écrit, cela donne une mesure plus exacte... Julian croit vraiment que je l’ai aimé et que le jour ou le hasard nous fera rencontrer s’il fait un signe, j’obéirai...
Можливо... Часом я відчуваю, як уся розчиняюся в безмежній ніжності; цей чоловік, чия політика безглузда, цей чоловік, що втратив увесь свій ореол, цей чоловік, якого я бачила великим та ідеальним і якого побачила просто пересічним, цей чоловік... і все ж лишається ще щось... що ж це за почуття, як не кохання?
C’est possible... Par moments je me sens fondre en un immense attendrissement, cet homme dont la politique est absurde, cet homme ayant perdu tout prestige, cet homme que je voyais grand et idéal et que j’ai vu simplement ordinaire, cet homme... et pourtant il y a encore quelque chose... qu’est-ce que c’est donc que ce sentiment si ce n’est de l’amour ?
Можливо, я поставила це знамените кохання надто високо і, можливо, шукаючи його надто високо, я його проминаю... тоді, виходить, оце воно і є... Незбагненно.
Peut-être placai-je trop haut ce fameux amour et peut-être le cherchant trop haut je le dépasse... alors ce serait ça... C’est inconcevable.
Так чи інакше, я рада про це говорити, мені втішно це розповідати... і, сказане вголос, воно справді по-дитячому наївне.
En tous cas je suis heureuse d’en parler, je m’amuse à raconter ça... et vraiment dit à haute voix c’est enfantin.
Я, виявляється, страшенна дитина, сентиментальна й невинна. Не може бути, щоб така жінка, як я, мала такі тонко вибудувані потаємні почуття... і вірила в те, у що вірю я...
Je suis affreusement enfant et sentimentale et innocente à ce qu’il paraît. C’est pas possible qu’une femme comme moi ait des sentiments intimes d’un travail aussi délicat... et qu’elle croit à ce que je crois...
Примітки
«Цілком належала Кассаньякові» — Жюліан вважав, що Марія була коханкою Кассаньяка. Поль де Кассаньяк (1842–1904), бонапартистський журналіст і політик, одружився в червні 1878 року. ↩