Неділя, 23 квітня 1882

Я щойно провела кілька хвилин перед своїми ніццькими етюдами. Сама лише думка, що, може, у них знайдуть щось добре, проймає мене дрожем по спині. Я кажу «знайдуть», бо Тоні, Жюліан, Бастьєн видаються мені такими мізерними, такими дрібними проти того величезного враження, яке здатні справити на мене їхні слова. Справжня тривога й справжнє щастя є лише в речах слави...
Як можна бодай на мить порівняти з цим чоловіка? Усе вирівнюється перед Славою. Яке велике слово —
Моє життя не вимальовується, [Викреслено: не кажучи вже про те, що в майстерні] щоб знову до нього взятися. Можна подумати, ніби я вже місяцями байдикую і ніби скоїлося якесь лихо.
Я віддала не все, що могла, надто старого, я квапилася повернутися до Парижа. Я знов зробила нашвидкуруч!!! Ці думки пропливають у моїй голові, наче важкі хмари, огортають мене тривогами, від яких мене морозить і по тілу наче язики полум'я пробігають, десять разів за годину...
Небо сіре, грозове, дощить, і вітер пекучий — надворі діється те, що діється в мені... То, виходить, фізична дія?
Ми ходили до Ґавіні; звичайні гості, Одетта, Валентина, Шодорді... Потім ми були в Булонському лісі з Аделіною. Юрма елегантної публіки. Ми привезли з Ніцци негра на ім'я Фелікс Саїд, який справляє сенсацію. Соутцо із сестрою поважно мені вклоняється.
Він, схоже, десь служив солдатом. Божидар вечеряє в нас і не дуже пояснює, як це так виходить, що він водиться із Соутцо, після того як казав, що це остання свиня і що той не насмілився з'явитися на весілля своєї сестри, бо боявся зустріти там Алексіса чи Божидара. А тепер він каже, що цей Соутцо радше навіжений, ніж лихий. Словом, це інтриги, якими нітрохи не варто перейматися, нехай усі ці байдужі мені люди самі між собою розбираються. Але я мала сказати ще дещо; не пригадаю вже якесь міркування про любов після читання, що я зробила сьогодні вранці.
Любов — ось вічна тема... дати себе кохати чоловікові, у якого досить вад, щоб бачити в тобі богиню, що зійшла з небес заради нього... у цьому була б певна принада... хтось, хто визнає свою упослідженість... Знати, що одним поглядом проливаєш мільярди блаженств... є в цьому такий собі... милосердний бік, що лестить тій великодушності, яку можеш у собі мати.