П'ятниця, 24 грудня 1880

Бачивши погані сни, я йду до майстерні, де Жюліан робить мені таку пропозицію: «Пообіцяйте мені, що картина буде моя, і я дам вам сюжет, який принесе вам славу або принаймні популярність за два дні після відкриття Салону». Звісно ж, я обіцяю. Він каже те саме й Амелі, і, узявши з нас письмову й підписану обіцянку зі свідками Маньяном і Маґдлен, напівжартома, напівсерйозно веде нас до свого кабінету й пропонує мені зробити куток нашої майстерні з трьома постатями на першому плані в натуральну величину та іншими як тлом, а Амелі — усю майстерню на вулиці Вів'єн, 53, у малому форматі. Амелі одразу заливається слізьми, а Жюліан побільшує її розпач, наголошуючи на моїй силі в малюнку, яка дозволяє мені робити постаті в натуральну величину, і тицяючи їй під ніс її неспроможність. Він іде, добрих півгодини доводячи нам переваги цього сюжету, після чого я вертаюся до свого портрета збуджена, з головним болем, і не можу нічого робити цілий день. Наслідки вчорашнього.
Що ж до сюжету, то він мене не дуже надихає, але це може бути цікаво, та й Жюліан так захоплений, так переконаний і навів мені стільки прикладів удалих, ще й чоловічих, тоді як жіночу майстерню ще ніхто не зображував. А втім, оскільки це була б реклама для нього, він зробив би все на світі, щоб дати мені ту горезвісну популярність, про яку говорить. Прикро з Амелі: вона чинитиме мені тихий опір, який мені утруднюватиме картину, а це й так нелегко — така велика штуковина... та що ж, побачимо.
О пів на четверту ми спускаємося з Вільв'єй із наміром подивитися ярмаркові балагани на бульварах, але, надумавши кинути оком на нову майстерню патрона, заходимо туди; Вільв'єй, яка грає по-мистецькому, сідає за рояль, а я беруся складати кумедні віршики для патрона. Саме тоді він повертається, і ми проводимо там дві години, та ще й тітка, яка прийшла по мене.
Майстерня дуже мила, відразу поруч із чоловічою, на антресолях; переговорна труба сполучає її з третім поверхом, де дами.
Було доволі весело, ми багато говорили про картину. Жюліан хоче її з кількох причин: по-перше, тому, що сам не має часу її зробити, по-друге, щоб зробити мені приємне! потім — щоб розлютити Брезло й довести тим, хто не хоче в мене вірити, мою силу. Усе це добре, але ось я підозрюю, що він пропонує мені цю штуковину, щоб я в ній загрузла й нічого не зробила, бо обумовлено, що картина належить йому на будь-якому ступені готовності, на якому я її лишу. Я люб'язно ділюся з ним своїми підозрами. Він відповідає мені, що я не вірю жодному своєму слову. Зрештою, ви ж розумієте, майстерня маленька, нас лише дванадцятеро, але цього досить, щоб заважати мені з моїм великим полотном; бо ж не можна вимагати від учениць завмерти й позувати мені два місяці. Не уявляю, як я це зроблю; я б охоче зробила щось інше, але що!