П'ятниця, 17 грудня 1880

Я не працювала, і мені весь час хотілося плакати. Я обертаю це на жарт, кажучи, що можу плакати, коли захочу, і ми сміємося з цього в майстерні. Я розчулююся над коханням Амелі, вона розповідає мені про своє поклоніння Жюліанові... щаслива жінка.
Навіть коли любиш сама-одна, це все-таки щось. Я, може, надто вимоглива, але... я навіть не кажу про тих, що були до Кассаньяка, ті мені огидні, але й сам Кассаньяк...
[Навскоси: Жовтень 1883. І Кассаньяк, кажучи тією самою перебільшеною мовою, тепер мені огидний.]
Зрештою, усе це пусте.
Живопис! Треба вже починати мій Салон, а в мене нічого немає, або теми, які може підписати лише чоловік. Що ж до портретів, то Жюліан знайомий з Раном і Прустом, але це непевно... Ах! Які прикрощі! Мене аж лихоманить від них.
Пані де Брімон і пані Ґавіні перед вечерею.
[П'ять рядків викреслено]