Понеділок, 6 грудня 1880

Ось стаття з «Ґолуа», на якій мені нема потреби спинятися. Навіть якби я стримала сльози, зціпивши зуби й широко розплющивши очі, невже ви гадаєте, що такі втіхи здатні мене омолодити чи зцілити? Воно підступає до горла й душить мене, а вони гадають, що мені поможуть сиропи! Зрештою, плакати завжди добре, бо так жалієш сам себе й думаєш, що небо теж змилується. Але ж ні. Щодо цього я не маю ілюзій...
Не ця Королева-повія й не такі жінки, як пані Бай чи Гехти, засліплюють мене своєю жалюгідною пишнотою... Але коли я думаю, що скрізь, у геть усіх!... Про Королеву нічого не кажу: вона десять разів запрошувала мене прийти з тіткою за відсутності мами, я не піду — по-перше, через маму, а по-друге, краще туди більше не ходити... ще, чого доброго, скоїться якась прикрість.
А моя мати там, у Росії, і нічого не вміє для мене залагодити. О! Це божевілля, але я у відчаї.