Неділя, 5 грудня 1880

Я не працювала й не виходила. Пані де Брімон приходила щовечора; я була в Ґавіні, а вчора, в суботу, ми разом ходили на прем'єру «Жана Боді» у Французькому театрі. У авансцені «Б» з нами був пан Требінський, якого я зву Прездобрим. Це високий чорнявий, сором'язливий і доволі незграбний.
Звичайна публіка прем'єр, уряд, матінка Адам тощо. Поряд із нами Раттацці зі своїм третім чоловіком, паном де Рютом. Вона зів'яла, але можна зрозуміти, що через цю жінку погубити себе. Очі затуманені, перед якими хочеться впасти навколішки, а щодо усмішки, виразу обличчя — нічого подібного я ще не бачила. Цей вираз — наслідок тієї влади, яку вона вміла мати над людьми. Але бюст у руїнах...
Сьогодні я вбираюся. Спідниця з плюшу зів'ялого гранатового кольору, фартушок зі «чудесного» атласу, призібраний на животі; жакет у стилі Робесп'єра з сукна того самого тону з вилогами з плюшу й атласу, білий комірець і краватка з жабо. Плюшевий капелюшок.
А ноги... мої ноги завжди нагадують мені Рандуена й Лагірля, які ставали навколішки й удавали, ніби не можуть їх знайти — такі вони маленькі. Ми йдемо до Брімон, потім до Ґавіні та до Моро.
Сент-Аман щойно пішов, і ми домовилися: він видасть мене за Леона, а я призначу його міністром закордонних справ.
Доктор Потен приходив сьогодні вранці й хоче, щоб я поїхала на південь до березня.
Бо інакше я скоро не зможу ні дихати, ні підвестися з ліжка. Оце так чудово. Ось уже чотири роки я роблю все, що приписують знаменитості, а йде все від поганого до гіршого... Я навіть зважилася посягнути на свою красу — намастила собі йодом праву ключицю. І не краще; чи не впливають часом на моє здоров'я мої звичайні прикрощі? Хоча гортань і бронхи зазвичай не залежать від душевних страждань...
Нічого не знаю, роблю те, що мені кажуть, остерігаюся необачності, миюся тепер лише теплою водою — і все одно хвора.
Вільв'єй сказала мені вчора, що Тоні, прийшовши в суботу їх правити, попросив показати наші конкурсні роботи й визнав, що очі в мене намальовані дивно, але є й добре, і дуже гарні речі, і чарівні тони. Утім, конкурсом загалом він незадоволений. Якщо медалі я не отримаю, то все ж зробила доволі добрий етюд.

Примітки

Жульєтта Адам (1836—1936) — відома французька письменниця, господиня салону й засновниця літературного журналу «La Nouvelle Revue».
Марі Летиція Бонапарт-Вайз (1831—1902), відома як принцеса Раттацці після другого шлюбу, — славетна господиня салону, що була одружена тричі.