Четвер, 21 жовтня 1880

Я показала Жюліанові картину, яку зробила в Мон-Дорі. Він, звісно, мене розгромив, водночас кажучи, що декому із сучасних художників це здалося б дуже добрим, що це суміш Бастьєна-Лепажа й Бувена, що «ось стільки» праці ще додати — і вийшла б майже добра картина, що є кумедні місця, що, попри все, це кумедна картина, але що малюю я «як кат».
Про ескіз молодої жінки, що годує дитину, він сказав лише, що мати не годує грудьми з геть оголеним торсом.
Я скомпонувала це в спокійному тоні: жінка сидить у низькому кріслі з жовтого плюшу, ноги витягнуті, ступні босі, одна ступня на ослінчику, голова в профіль, бюст у три чверті. Дитина смокче, перебираючи груди своєю маленькою ручкою. Тло творять запони ліжка, а далі в затінку видно пальму в синій китайській вазі. Це дуже спокійно, але треба було б прикрити бодай одне плече.
А от ескіз натурниці навпроти скелета — оце вже зачепило його за живе. Він сказав, що це «достеменно те», що це зухвало-задерикувате, що «це огидно», додала я.
— Так, огидно, і саме тому це воно, це з натури.
Тільки ви не можете цього підписати. Це викликало б скандал. Але хай йому грець, як же це влучно!
Я сказала йому, що це назвали б «В очікуванні художника», і він сказав, що така назва прибрала б чимало «непристойного», що без неї це була б сороміцька витівка.
[навскоси: глузливо]
І це йому дуже подобається, і він, сміючись, бере з мене присягу, що я нікому не скажу, ніби він радить мені зробити цю сороміцьку витівку в натуральну величину для Салону.
— Я не кажу, що ви станете славетною художницею, але славу цей кумедний задум вам напевне принесе... Це картина, що зчинить галас, надто якщо дізнаються, що це жінка, дівчина!
Але й коли я роблю картину, люди затуляють обличчя від сорому.