Середа, 29 вересня 1880

Від учора я біла, свіжа й гарна аж на диво. І жваві, блискучі очі, навіть обрис обличчя видається гарнішим і тоншим. Це, безперечно, завдяки Габріелю. Тільки шкода, що це настає тієї пори, коли я нікого не бачу. Дурне казати, але я провела півгодини, із задоволенням дивлячись на себе в дзеркало; уже давненько зі мною такого не траплялося!
А ще шкода, що ніхто не бачить рук і торса, усієї цієї свіжості й усієї цієї молодості... що ні до чого не служать. Я не люблю, коли речі ні до чого не служать, краще вже розтринькати, ніж...
Я починаю казати легковажності, як я бачу.
Учора Жері-батько отримав записку від пані де Брімон, де вона дорікає йому, що він нею нехтує. «Я ревную до моєї гарненької сусідки з антресолі».
Він дістав це за обідом. Тож сьогодні він пішов туди, а потім до нас, але ми були в місті. Я забула там свого віяла.