Середа, 18 серпня 1880

Ми зробили надто велику прогулянку; п'ять годин верхи з цим виснажливим лікуванням, і я розбита, у точному значенні цього слова.
Боюся, що лікування дасть рацію цьому телепневі — лікареві з вод, який запевняв, що я слабка... щоправда, коли я закінчила, він запевнив мене, що, аби так добре витримати двадцять одну ванну, треба бути дуже сильною. Медицина — сумна наука.
Ми піднялися на вершину Сансі; гори, що затискають жахливий Мон-Дор, з цієї висоти видаються плескатими. Видовище з верхівки Сансі справді грандіозне; я хотіла б побачити звідти схід сонця. Далечінь має блакитнуватий відтінок, що навів мене на думку про Середземне море, і лише це гарне. Сходження пішки дуже виснажливе, але коли дійдеш, здається, ніби пануєш над світом.
Там була юрба людей, що поприходили, як і ми, і псували природу.
Панна Девік подобається Пльоткареві, гадаю, вони вже зустрічалися тут два роки тому й їздили разом верхи. Пльоткар удівець уже дванадцять років, і я даю йому років сорок два-три. Що ж до дівчини, їй може бути років двадцять п'ять, але під вуаллю дали б їй вісімнадцять. Постать сприяє тому, щоб її молодити, ліф п'ятнадцятирічної, а проте, якби їй пошили добре зроблений ліф, не думаю, що вона була б надто худа...
Зрештою, вона чарівна й цілком вишукана. Гарне світло-каштанове волосся, дуже білі зуби, доглянуті руки й зі смаком взуті ноги, тобто стопа однакової ширини по всій довжині, що вишукано, коли вона вузька; а її вузька. Її амазонка сидить на ній не краще за мою (а та сидить погано), але вона з нею граційна, і коли вона вмощується, складки добре спадають на її довгі елегантні ноги. Дівочий голос, і вона трохи говорить у ніс, ковтаючи слова, мов дитина, що от-от засміється.
Вона нагадує мені княгиню де Саґан, одне слово.
Я розумію, чому вона подобається Пльоткареві, стомленому від довгого вдівства й охочому до супутниці, бо він відчуває, що скоро вже нічого не вартуватиме.
І подумати тільки, що такий розрахунок роблять багато чоловіків.
Учора мені, як і щодня, подали юшку з курки, але, о жах! Це надто гидко, щоб я вам розповідала; удовольніться тим, що я питиму саме лише молоко ці три смертельні дні, що мені лишилося провести в цьому жахливому Мон-Дорі, де ти затиснутий, мов у труні. Треба бозна-як закидати голову, щоб побачити небо, а навколо, куди не повернеш очі, — мури зелені. Та це дуже гарно. Та ні, це мене душить.