Субота, 3 липня 1880

Учора ми були в Сенаті, але то була лише підготовка до сьогоднішнього великого засідання: амністії. Це Тюркан-другий провів нас учора й сьогодні на дипломатичну трибуну. Зала забита, і на мить я злякалася зомліти від спеки впереміш із цим жахливим запахом людської плоті. Пані де Реннвіль у тому ж почті, що й ми, а поряд пані Арно, божественно вродлива, але вбрана, як... щось середнє між відьмою і консьєржкою.
Молодий Арно, дуже вродливий, метушився менше, ніж зазвичай, унизу, у юрбі секретарів, редакторів тощо, що поприходили туди.
Жуль Сімон промовляє, я чую його вперше, і він промовляє добре, але справа ні широка, ні цілісна після того змісту, який надав амністії Ґамбетта. Увесь час хотілося повторювати йому деякі місця з промови Леона. Я збережу для вас газети, але моє власне враження — що зробили дурницю і що міністерство було нерозумне, незграбне й нікчемне. Це тривало понад сьому годину!
Я задоволена, що побувала на «історичному» засіданні, хоча його єдиний наслідок — те, що воно нічого не змінило в становищі. Кілька карток за нашої відсутності, серед інших Берта, P.P.C.

Примітки

P.P.C. — від фр. Pour Prendre Congé («щоб попрощатися»), напис на візитній картці, яку лишали при від'їзді з міста.