Середа, 30 червня 1880

Замість малювати, я беру міс Ґрем, і ми їдемо на вулицю Севр і проводимо там близько години навпроти єзуїтських осель. Та була вже дев'ята, і ми побачили лише рештки збурення.
Я вважаю цей розгін дурним і пояснюю його лише як дріб'язкову помсту пана Жуля Феррі за свою сьому статтю. Вплив єзуїтів щойно неабияк зріс; якщо ненавидиш їхнє вчення, то не так до цього слід братися... а братися до цього так важко, що краще вже взагалі не чіпати.
Хіба що одна вигадка була б придатна. Дати всілякі запоруки, піти на всі поступки всім єзуїтам, що існують, подарувати їм землю, збудувати їм оселі, створити їм ціле місто, а коли всі вони зберуться там — висадити все в повітря. Я не так ненавиджу єзуїтів, як боюся їх, у своєму незнанні того, чим вони є насправді. Та чи є взагалі хтось, хто знає це достеменно?
Ні! Та важко зробити щось дурніше й менш корисне за цей розгін! Чому Ґамбетта це попускає? Мені на мить здалося, що він попускає, аби потім переможно втрутитися.
Сьогодні ввечері Енгельгардти везуть нас до Комічної опери в ложу маркіза. Я була надто стомлена й майже спала, думаючи про Кассаньяка... за браком іншого, та й... хай він і брудна особа, він усе ж милий... та й який мені з того пожиток!!!