Четвер, 1 липня 1880

Панна Марі дель Сарте, та, що дала мені перші уроки скульптури, і її сестра вечеряли сьогодні в нас. Платячи за уроки, я подарувала панні маленький перстеник — я ж їй це таки заборгувала, вона взяла двадцять франків за чотири уроки. Мені було соромно давати їй таку мізерну суму. Це дві чарівні дівчини, гадаю, вони бувають у доброму товаристві, їхній батько був знаменитістю — учитель співу Реаль дель Сарте.
Старша має тридцять два роки, дуже висока, доволі огрядна, чорнява, з чудовими очима й сяйливим кольором обличчя, але вираз скромності й побожності забирає в неї той блиск, який мала б мати її врода. Магделені двадцять сім років, дали б їй двадцять два. Чарівно білява, із волоссям, що спадає до колін. Чорні очі, чисте чоло, прегарний колір обличчя, свіжий і пом'якшений сірими тонами. Гордовитий ніс і це попелясто-біляве волосся, цілком прикметне. Обидві добре виховані, чарівні, славні дівчата. Я провела гарний вечір. Які звабливі чесні натури — вони розповіли мені про Жюліана риси доброти й щедрості, які не мали б дивувати в людини такої тонкої й такого делікатного розуму. А все ж це добра оцінка преподобному отцеві Жюліанові. Я дала їм учора квитки до Палати.
Вони знайомі з Одіффре і змусили мене кипіти, сказавши, що пані Одіффре має безліч знайомств і багато буває у світі. Лише я тут зачинена, я знаю. Це змінилося б тепер, коли вже надто пізно, — як панна, я вже нічого не можу. [Замазано: пів рядка]