Субота, 5 червня 1880

Одружитися нам чи мені піти — і я відповідаю:
Дві жорстокі крайнощі.
Зрештою, домовлено, він прийшов по папір.
З-поміж відвідувачів — пані Гавіні, Берта, Антуан, д'Альт, Тюркан, Казимир і Сент-Аман.
Двоє останніх супроводжують нас до цирку. Переддень Великого призу, приголомшлива вистава. Наша Імператриця померла, отже, ми в жалобі. Казимир коло мене. Величезний натовп чоловіків заполоняє арену, щоб краще бачити Океану на її дроті...
Вродлива дівчина, дуже вродлива; гомілки трохи заповні, лікті трохи гострі й завеликі груди. Та це вислизає від не-митців.
— Коли маєш у кишені підручник досконалого закоханого, — каже Казимир, — не зважаєш на все це; і подумати тільки, що весь цей натовп тут заради Океани, а нам же це геть байдуже...
— Кажіть за себе.
— Я кажу за себе.
Я дражнила його Сен-Марсо, який щойно зі мною привітався і сидів неподалік.
— Ну гаразд, він милий, і що потому, що ви робитимете із Сен-Марсо?
— Та я й сама не знаю, не думайте, ніби це якийсь ниций митець, він світська людина й має величезний талант.
Зрештою, гадаю, Казимир задоволений своїм становищем. Він боявся, що його спровадять, мов собаку. На виході ми знову зустрічаємо Гавіні, яких трохи проводжаємо, старий Гавіні веде мене попід руку... і тут вихоплюється жорстоке слово... — У вашому становищі, — сказав він мені довірливо (ми гомоніли про Казимира), — я раджу вам вийти за нього, справді. Він, безперечно, не вельми вродливий, але милий, та й...
Що ж до вроди, то ці люди кажуть, ніби Лас-Каз і Мультедо вродливі. Лас-Казові тридцять сім, чорний, мов крук, обпалене сонцем обличчя, чорні бакенбарди; зріст середній або нижче. Він дістав удар кінського копита в чоло, від чого лишився шрам. Лас-Каз непоганий, він гарний, але, мабуть, порочний, та й ці тридцять сім років — я наче стара, я дуже ціную молодість.
Ця вистава була справді прекрасна... Скільки люду, скільки... не знаю вже чого, у цьому було щось грандіозне, що навіяло мені думку про античні цирки.
Сент-Аман і Казимир заходять до нас випити вина й поласувати тістечками, і Казимир знаходить спосіб шепнути мені на вухо, що кохає мене.