Понеділок, 10 травня 1880

Що добре — то це коли я хочу йти наперекір своїм нахилам. Мені це ще ніколи не вдавалося, я навіть ніколи не пробувала боротися; усе зводиться до заздалегідь ухваленого рішення й до лінії поведінки, якої ніколи не дотримуюся. Усе робиться під натхненням хвилини, як мені до вподоби і як воно само виходить.
Дипломатія — я не... чи радше це просто-напросто тому, що мені неприємно не слухатися своєї натури, тож я її слухаюся.
Отож я обіцяю собі бути крижаною з Соутцо, а він щовечора знаходить спосіб, і я теж знаходжу спосіб, поцілувати мені руку на прощання, коли нікого немає. Він і я майже маємо вигляд людей, що порозумілися. Той невловний і такий помітний вигляд. У кожному разі я поводжуся з ним із приязною різкістю, сміюся йому в обличчя, не приховуючи, що кепкую з нього, і, сміючись, кажу йому найжорстокіші речі.
Старий Жері знову приходив. Кірієвський теж, але ми його полишили, щоб піти до Королеви, яка справді вельми добра й вельми люб'язна жінка. Вона мене дуже любить і сказала навідуватися до неї за відсутності мами.
— Приходьте сама, а якщо не можете прийти сама — приходьте з тіткою. Мені це завжди буде вельми приємно.
Ми говоримо про мою картину з маркізою д'Альтавілла та юною маркізою де Мерсед.
Потім до Жювізі, де ми застаємо графа Юрова.
Кажуть, ніби маленька Жювізі — донька Еміля де Жирардена й канонеси, яка має славу його сестри, але насправді є його матір'ю. Я в це не вірю, бо ви ж знаєте... що кажуть про Еміля де Жирардена...
Увечері до Салону, де ми застаємо ціле товариство. Гавіні, Шодорді, Ріволі тощо, тощо.
Соутцо проводжає нас додому; ми з Діною, стомлені, повисли в нього на руках, об одинадцятій вечора в цьому кварталі нікого не зустрінеш. Матері йшли поряд.
Соутцо ниций: удає, ніби забив коліно, і шкутильгає, і тримається віддалік.