Неділя, 9 травня 1880

Учора гості до восьмої, о восьмій обід із Соутцо, а потім до цирку — «Сонет».
Княгиня Карагеоргевич зі своїми синами — на три ряди нижче за нас.
Я на них не дивилася, але тітка й Діна кажуть, ніби вони дивилися на нас зухвало. Тобто мати й Божидар, не Алексіс. Соутцо нас супроводжував — ось буде про що подейкувати цій славній княжій родині.
На виході панове де Кастекс, Молен і... Блан, що має нещасний вигляд під удаваною веселістю; він каже, ніби нічого не йде — ні вугільні підприємства у Швейцарії, ні будь-що, — і що треба все покинути й прийти грати в пікет із моєю тіткою. Я повертаюся [слова замазано: похмура, є великий] бал у Бамберґерів, [слово замазано: Соутцо] туди йде. Соутцо, як і всі, знає про наше скромне становище тут. Звісно, він ніколи нічого про це не казав, але мусить знати, чому Крішабери більше не приходять.
А втім... я повертаюся від Гавіні, яких застала за сніданком. Серед іншого вони питають мене, чому ми посварилися з Карагеоргевичами, і я кажу правду. Відколи був наш бал і та історія з Бертою, в якій Алексіс узяв таку участь, що цілу ніч гасав, мирячи всіх... зрештою, Княгиня навіжена, та ще й геть невихована.
Говорячи про Берту, природно говоримо про витівки й містифікації, і Гавіні питає мене, що то за фургони для перевезення меблів, послані до Палацу Президентства до Арно де л'Арʼєжа. Йому розповіли про це в палаті. Я дуже щиро присягаюся, що нічого про це не знаю, і вважаю жарт кумедним, шкодую, що не я його авторка. Тоді мені виголошують маленьку батьківсько-материнську промову про небезпеку таких жартів: ви гарна, елегантна, ви на видноті, найменша дрібниця з вашого життя помітна. Треба бути спокійною, годі цих витівок, це справляє жалюгідне враження! Знаєте, ви, може, й не знаєте, як ми вас любимо. Будьте обачні, і ви побачите, що становище цілковито зміниться, вам треба мати становище в Парижі, але благаю вас, люба моя приятелько, любе моє дитя (і Дені поцілував мені руку), будьте обачні. І варіації на цю тему, я для них наче рідна донька тощо, тощо. Я знаю, що вони мене люблять, і я їх теж люблю. Це справжні, добрі друзі й славні люди. Та все це мені болить, я нещаслива, треба з цього вибиратися. Мама каже, що ніколи не буде «становища» без шлюбу, а я відповідаю: ніколи не буде шлюбу без становища, бо ніколи або майже ніколи я не вийду за добродія в пошуках мільйонного посагу. Усе це сумно.
Сьогодні зранку я була в Луврі, там було забагато людей, у Салоні я лиш зайшла й вийшла. У Луврі мертвий штиль, я шукала й не знайшла Перуджино. Є живопис, але це довго й тяжко. Є ще й смерть, та для неї завжди буде час.