Четвер, 1 січня 1880

Пан де Морган — мальований ріжок із рожевого атласу, повний цукерок. Гавриїл, чистий, добірний, — гарненьку бонбоньєрку з п'ятьма чи шістьма фунтами цукерок. Я надсилаю Берті мереживну хустинку.
Я була в майстерні вранці, щоб, попрацювавши першого дня року, працювати цілий рік. Потім ми вийшли робити візити й до Лісу. Поль поїхав сьогодні о сьомій вечора, мама сама провела його до вагона; залізниця розчулює. Я відпустила його без більшого хвилювання, ніж якби він їхав у місто, а якби я пішла на вокзал, то напевно б розплакалася. Мама приходить до нас у театр «Нувоте». «Париж у дії», дуже кумедна ревю. Чистий приєднується до нас, Поль йому телеграфував (ми мали йти туди вчора, і Гавриїл, цнотливий, обіцяв собі нас там побачити).
Я кашляю, і це змушує мене сидіти в глибині ложі... а ще — щоб гомоніти з архангелом. Чеснота стала маленьким жартом, досі стриманим. Тільки оскільки в мене сумний вигляд, він питає, що сталося. Ви ж добре знаєте — усе те саме. Зрештою, це привід для звірянь із Гавриїлом, та й мене це справді мучить. Тітка каже, що єдине, що можна зробити, — це познайомити мене з ним, а тоді, тижнів за два, спитати його, чи вірить він, що це я йому написала. Це було б надто витончено для того нікчеми, якого я узиваю опудалом та йолопом, на що Гавриїл відповідає, що залюбки опинився б на його місці.
[Шарль] де Пер'єр у залі, він підходить нас привітати, [замазано: не інші]
А при виході — Філіппіні й барон Роньят.
Пополудні ми зустріли Мультедо, наказали зупинити карету й тепло його привітали.
Тільки я зашарілася, він теж дуже. Він зовсім не закоханий у свою наречену, запевняю вас... Але він задоволений. Подумайте лишень: він входить у дім, життя нічого не коштуватиме молодому подружжю, увесь їхній прибуток лишатиметься їм.