Середа, 31 грудня 1879

Мабуть, у мене щось визріває, чи то ота огидна витівка Берти мене вбиває. Я така роздратована, що плакатиму без жодної причини. Виходячи з майстерні, ми зайшли до Лувру-крамниці. Тут потрібен був би Золя, щоб описати цей дратівливий, метушливий, гидотний натовп, що біжить, штовхається, тицяється носами вперед, ці очі-шукачі; я відчувала, що млію від спеки й роздратування. Нарешті вдома застаю мою любу матінку з депешами від любого Жоржа... Ось що хапає мене за горло, за серце, за голову! Ви не знаєте, яка я нещасна з цими людьми, що роблять усе можливе, аби все обвалити... І, може, з добрими намірами. Я мала дурість сказати, що Жері кращий за інших, — і ось уже починають засипати його такою увагою, що це навіює йому бозна-які думки й відвертає його звідси.
Здається, я ще ніколи не була під тягарем такого звинувачення, як це з листом до Арно. Це важко нести, і важко так довго чекати, щоб виправдатися. А якби я попросила, щоб мене йому відрекомендували, [і] якби він сказав «ні» чи якби я просто не змогла тієї миті порозумітися... це лише поглибило б усю цю ницість.
Мама посилає прекрасній Александрині Патченко (нехай Бог мене простить) листа простого й пристойного, а ось той, що пишу я, на білому папері [замазано: гладкому з] маленькою «М» під золотою короною:
Люба панно,
мій брат привезе Вам згоду мами. А я зичу Вам щастя й сподіваюся, що Ви зробите нашого любого Поля таким щасливим, на яке він заслуговує. В очікуванні зустрічі з Вами серед нас сердечно Вас обіймаю..
Марі Башкірсеф
Що ще можу сказати. Поль, збудований, як Геркулес, і вродливий хлопець, міг би взяти кращий шлюб; він бере цей — я його приймаю... заради дівчини.
Який сумний кінець року; гадаю, я ляжу об одинадцятій, щоб спати опівночі, замість нудьгувати за ворожінням.
Берта надсилає мені жакет без рукавів, той чорний оксамит, гаптований золотом, для роботи в майстерні. Пані Гавіні — вазу для Діни й мольберт для мене. (Їй подарували пір'яне віяло й мереживну хустинку.) Водзінський — два гарні букети бузку.