П'ятниця, 2 січня 1880

Ми йдемо в Оперу, пані Гавіні і я (на Оперу завжди вона дає ложі) з графом де Шодорді, Філіппіні й маркізом де Лас-Казом. Пан де Морган і барон Роньят приходять до нас, а при виході я оточена п'ятьма чоловіками...
Враження дуже сильне, успіх у публіки. Але й стан зовсім незвичайний. Це вже не кравецтво, а скульптура. Корсет, бувши низьким, дає грудям вільно піднестися, а зверху — смугаста газа, приколота мною самою, немовби виліплена; жоден Ворт нездатний такого зробити, і жодна жінка — такого носити; адже треба самій це відчути й виконати.
Були гарні стани, чудово пошиті ліфи, круглі груди, тонкі талії, але такого, як у мене, — ніколи. Уже давно я не мала такого ліфа. Та щоб він був гарний, треба мати груди, як у мене, дуже маленькі, що нагадують половинку чаші... ні, гостріші й піднесені. Те, що я тут розповідаю, — непристойне. Повірте лиш, що там була підкладка і що все було вкрай цнотливо.
Але Гавриїла там не було. Я не могла запросити його в ложу пані Гавіні; через його відсутність вечір майже змарновано.
Пан Жері заходив до нас пополудні, я приймала його з тіткою.
Прикро, що Гавриїла не було в Опері. Він має такий чесний вигляд, і в нього такі гарні очі. Пан де Лас-Каз приніс три коробки цукерок і впадав за мною. Якщо хочете, щоб я вийшла за нього... я не хочу. Утім, чарівний, секретар посольства, звільнений за те, що був на похороні маленького Принца. Повернувшись, я говорила про все це зі своїми й дійшла думки, що я зовсім чужа Коханню. Слава чи гроші можуть запаморочити мені голову, але серце... ніколи досі. Мама була б найщасливішою з жінок, якби я вийшла заміж. Ах! Якби ти могла любити й бути любленою хоча б Гавриїлом! Любити його? Неможливо. Бути любленою ним?.. Це було б прикро. А проте колись це таки мусить зі мною статися... я бажаю, щоб воно прийшло лише тоді, коли вже не зможе штовхнути мене на дурницю. Поль — щасливий дурник, він обожнює, його обожнюють. Було б чудово, якби я могла, бо, знаєте, кажуть, що Кохання змушує відкинути всі ідеї, які маєш... зрештою, це кохання.