Середа, 3 грудня 1879

Я забула зберегти газету зі слівцем Ґамбетти; пан де Бодрі д'Ассон, син велетнів, вандеєць, великий ловець перед Господом, сходить на трибуну й починає: «За нинішніх обставин і не бажаючи грати на руку загнаному в кут міністерству... пане Голово». Пане де Бодрі д'Ассон, раджу вам уживати менш мисливського стилю.
Це викликало веселощі, що тривали майже п'ять хвилин, слівце не могло влучити доречніше. Воно потішило мене тим більше, що Ґамбеттові докоряють браком гострого слова.
Нещодавно ввечері з де Дайєном ми вирішили спробувати відновити «П'ятьох жінок», і ось лист, який я йому посилаю. Я дуже боюся, що це марно, але [якби] це вдалося, було б страшенно кумедно, [бракує].
Цього вечора обід митців. Робер-Флері, Жюліан, Божидар, Алексіс, Берта й Чумаков. Мама вважає Тоні дуже вродливим. А це таки правда, я гадала, що він низенький, а він високий, і йому сорок один рік, а на вигляд не більше тридцяти двох — тридцяти чотирьох.
Вони дуже кумедні з Жюліаном. Мені дуже весело. Жюліан магнетизує Діну й Берту, ми присутні на сеансі, повному цікавості. Ми розходимося лише о пів на другу, і Алексіс каже мені, що Жозеф — гарний самець. І це теж. Він у мене перед очима від понеділка. Так, це гарний самець, можливо, саме тому він мене збентежив. Видно, що я читаю Золя.