Вівторок, 2 грудня 1879

Сьогодні Кассаньякові виповнилося тридцять шість років. Але [він] негарний у Палаті, я ходила туди з Принцесою й Алексісом (бо моя натурниця хвора). У нас навіть не було квитків, тобто був лише один, і, прибувши, ми викликали Ґавіні (я була в них уранці й там снідала. Вони відрекомендували мені герцога де Ріволі, який був такий самий недовірливий, як я холодна), який прийшов, кажучи: Принцесо, ходіть-но, Принцесо, я покажу вам дорогу; через що п'ять сотень роззяв, які чекали на своїх депутатів у залі очікування, попідводили голови. Дивно, як у Франції люблять титули. А нагорі нас саджають на галерею в четвертому ряду, було повно.
На щастя, один швейцар, який знає мене з Версаля й пам'ятає наші вистави, прийшов сказати Алексісові, що є місце в ложі міністрів, куди ми й переходимо і де нам сяк-так зручно. За двадцять хвилин ми йдемо до театру, і я розгортаю цю книжку лише для того, щоб розповісти вам про красу Жозефа; до речі, Ґамбетта сказав чудове слівце, ви побачите це у звіті. Отже, Жозеф вродливий, і я хотіла була сказати, що рада клопотатися такою прекрасною істотою... але це було б зізнанням у чомусь, чого немає.
Алексіс, який під час засідання був позад мене, розглядав його в лорнет, повторюючи, що той «приголомшливий», і ми разом із цього сміялися. Це молодий бог... і мені треба це сказати. Тепер, оскільки він мені так подобається, майже певно, що він мене навіть не помічає, тож добре було б не закохуватися по-дурному в хлопця, який досі має лише свою вроду й свої мільйони. Ну то відсьогодні я даю собі слово честі більше не говорити про нього й не жартувати при всіх. Йому досить було б одружитися, щоб я мала дуже дурний вигляд.
Руер сьогодні вперше від смерті Принца знову з'явився в Палаті, у Палаті в Парижі, у колишньому законодавчому корпусі. У нього, певно, були чудні видіння. Думка про цього чоловіка від смерті його Принца завдає мені болю, він, мабуть, дуже нещасний. Ґавіні каже мені, що той образився на нього за те, що він не вказав йому ложу, де я була. Старий Ґавіні мене не балує і надто боїться забити мені голову, ось чому я знаю, що він цього не вигадав; зрештою, усе просто: дівчина була дуже люб'язна зі старим, полестила йому, і він це пам'ятає. «Я хотів розбити кригу з першого ж дня свого прибуття», — сказав він, приходячи до Палати, він, схоже, був дуже схвильований, коли прийшов.
Зрештою, усе це... я прикута до своєї скелі й простягаю руки до неба, яке, певно, зайняте десь-інде.
Цього вечора в театрі пані Ґавіні й Аббатуччі, та, хтозна-як, Рандуени й пані де Марсійї та де Ренбуй теж були там, з нами всі їхні кавалери, Жанв'є де ла Мотт, Лаїрль, Делаттр, Шодорді, Рандуен тощо.