Вівторок, 25 листопада 1879

Майстерню в будинку № 37 винайнято й майже облаштовано. Я провела там цілий день. Вона дуже велика, із сірими стінами. Я принесла туди два поганенькі гобелени, які закривають задню стіну, перський килим, китайські мати; великий квадратний алжирський пуф. Стіл для натурника, купу клаптів тканини; великі драпування з сатинету непевного, теплого відтінку. Багато гіпсів: Венера Мілоська, Медицейська, Німська, Аполлон, Неаполітанський Фавн, екорше, барельєфи тощо, тощо. Вішак, умивальник, дзеркало за чотири франки двадцять пʼять сантимів, годинник за тридцять два франки, стілець, пічка. Дубова шафка з шухлядами, верх якої — ящик для фарб. Таця з усім приладдям для чаю. Чорнильниця й перо. Відро, глек (?).
Полотен сила-силенна, карикатури, етюди, ескізи. Завтра я розкладу кілька малюнків, але боюся, що через них мої картини здаватимуться гіршими. Рука екорше й нога в натуральну величину. Скелет. Столярська скринька. Мені ще знадобиться Антиной, бо в нього плечі такі, як у Жозефа.
навскоси
а ще є станок для ліплення.
Моя домашня майстерня перетворюється на справжню серйозну бібліотеку з дрібкою божевілля. Усе темно-червоне, глибину кімнати займають чорні полиці, повні книжок.
Простінки обабіч вікна (навпроти книжок) завішано карикатурами й маленькими портретами чоловіків і собак, а ще двома фаянсовими тарелями.
Якщо стати спиною до вікна (воно праворуч, коли входите), то ліворуч буде камін, над ним дзеркало, усе це оббито червоним плюшем. Годинник у стилі ампір, кумедний через те, що такий огидний, і купа не знаю яких речей та підробних етруських штуковин. Між каміном і книжками — диван, оббитий тканиною під старовинний гобелен, зі східними подушками. Письмовий стіл із чорного дерева відділяє диван від великого старовинного крісла, яке майже впирається в протилежну стіну й править за сидіння до письмового столу. Отак я на сцені, коли хтось входить і застає мене за писанням, а диван лишається вільним, бо стіл довгий і вузький; на ньому кілька книжок, як-от Монтескʼє, Платон, Плутарх, — висока педантичність, яка мене бавить і цікавить. Випуски «Римської історії» Дюрюї, що вже вийшли, «Нувель Ревю», альбоми для начерків, етруська таця для візитівок, дзвоник, ніж для паперу у формі деревʼяної підошви черевичка, моя медаль у футлярі. Досить велика чорнильниця і якась східна металева штука для гусячих пер усіх кольорів, що складаються в досить милий букет. Безліч абажурів. Кілька сидінь, оббитих гобеленовою тканиною. Над книжками — сова з розпростертими крилами, яку вбив Алексіс. Він замовив із неї опудало й днями мені її подарував; поки він її прибивав, мені навіть хотілося вщипнути його за литку, щоб подивитися, яке в нього буде обличчя; я цього не зробила, але, щоб утішитися, сказала йому про це. Навпроти каміна, перед яким лежить килимок досить гарного тону (усі килими в квартирі з темно-червоного оксамиту), стоїть стіл із чайною тацею й сервізом — і сервіз, і таця срібні; праворуч стілець, ліворуч пальма, яка відділяє стіл від великого крісла й розбиває довжину стіни.
Над цим столом — начерк жебраків, які взимку надвечір повертаються до міста, сповнений милого почуття, роботи Анни, а під ним — голова моєї роботи; праворуч гітара, ліворуч мандоліна, разом із пальмою та картинами, довершують оздобу цієї стіни. Навпроти, біля каміна (ліворуч, якщо дивитися в дзеркало), — ще одна голова моєї роботи й велика підкова з чорного дерева, на якій висять різні стеки, а під нею академічний етюд сангіною. Над диваном (праворуч, якщо дивитися на камін) поки нічого немає. Ящик із фарбами й мольберт так чи так блукають по кімнаті.