Субота, 15 листопада 1879

Мій живопис іде набагато краще. О третій я їду до Тоні і, шукаючи його адресу в пана Буланже (художника), випадково проходжу повз будинок № 10-bis на вулиці Булонь, бо Буланже мешкає в № 6-bis. Тоні справді дуже добрий, він сказав мені небагато більше, ніж нещодавно, але з доповненнями, а потім показав мені свою майстерню й віддав себе до моїх послуг у всьому, чого я тільки забажаю, з воістину чарівною люб'язністю, дуже схвалюючи винайм майстерні. Він навіть обіцяє приїхати поглянути щодо облаштування, освітлення тощо. Коли він приходить до майстерні, то не каже ні «добридень», ні «прощавайте», тож мені аж сміятися закортіло, коли він зніс полотна, які дає мені копіювати, аж до мого екіпажа, скидаючи капелюха.
Я пишу, маючи перед очима свою останню картину... це перша, що викликає в мене певне зворушення. Вона ще доволі слабка, але в ній уже є щось, що співає...
Цього вечора обід. Пан і пані Ґавіні, пан де Морган, граф Шодорді, пан Жері, Принцеса та два її сини. Божидар щойно склав іспит на бакалавра. Обід дуже веселий, вечір теж, протягом якого приходять пан і пані Берта. А я даю старим за собою упадати, кокетую, говорю про Еміля де Жирардена, про політику, втираюся в довіру, інтригую... Ґавіні й Жері дають мені зрозуміти багато чого з «Його ясновельможності Ежена Ругона» Золя. Жінка, якій нема чого втрачати, — могутнє створіння, і з підстаркуватими чоловіками можна багато чого зробити... От, якби я захотіла і якби ці двоє старих були поважнішими, я могла б дуже легко обкрутити їх круг пальця... Але... ось так, це було б марно, та й надто я б ризикувала.
Молодий Ґабріель не прийшов, посилаючись на свій іспит на секретаря посольства, але його батько й стара Ґавіні брутально розкривають, що в нього щось на шиї, що довелося розрізати. Дурна хвороба, словом, я знаю назву, але не можу ні вимовити, ні написати цих заяложених і відразливих слів, які всі повсюди кажуть.
Я захоплююся Золя, але є речі, які всі кажуть і які я не можу зважитися сказати, ні навіть написати, проте, щоб ви не думали, ніби це якісь страхіття, я скажу вам, що найсильніше з них — це слово проносне.
Мені прикро ставити тут таке слово, я не вагаюся сказати ні наброд, ні інші речі такого штибу, але оці маленькі невинні гидоти мене бридять.
Сердешний Ґабріель, який негідний відступ про нього.
Торік Мультедо мав те саме й прийшов із маленьким квадратиком англійського пластиру на потилиці розповісти мамі, що йому це розрізали вранці і що він бачив, як тече його кров, а оскільки мама нічого не казала, він самовдоволено додав, що то кров «червона, яскрава, багата, могутня». Певно, щоб схилити її довірити йому щастя своєї доньки.
Яка жахлива гидота! а я підслуховувала під дверима.