Пʼятниця, 14 листопада 1879

Якщо протягом кількох днів я часто нічого не кажу, то це тому, що не вважаю цікавим розважати вас Лафер'єр, капелюшками чи іншими історіями такого штибу. Я й далі веду своє люб'язне життя самітниці, а вчора, 13 листопада, мені виповнився двадцять один рік. Та це дрібниця.
Цього вечора я сказала це матері: ніколи не вірять погрозам, доки одного дня це не станеться, а якщо я накладу на себе руки, це завдасть їй куди більше клопоту, ніж трохи потурбуватися заради мене зараз. Це буде моя помста. Я думаю про це з насолодою, вони заплатять за все, чим змушують мене страждати. А я ж лютувала на них... отже, із цього боку все добре. Сердешні любі жінки все-таки трохи потурбуються. Але мені хотілося б удовольнитися інакше. Перспектива їхньої гримаси на мою смерть таки трохи пом'якшує мою лють на них, але...
Досі я була милосердна до своїх ближніх, я ніколи не казала й не повторювала того лихого, що кажуть, я завжди ставала на захист будь-кого, на кого нападали в моїй присутності, із корисливою думкою, що, може, і для мене зроблять так само, я завжди боронила навіть тих, кого не знала, благаючи Бога відплатити мені за це, я ніколи всерйоз не мала наміру чинити комусь зло, а якщо й прагнула багатства чи влади, то з думками про щедрість, доброту, милосердя, велич яких мене дивує. Але мені це не вдається. Я й далі даватиму бідному на вулиці двадцять су, бо ці люди викликають у мене сльози на очах, але я гадаю, що стану лихою.
А проте було б прекрасно лишатися доброю, хай якою ти озлобленою, нещасною й розчавленою. Але було б цікаво стати злою, лихою, наклепницькою, шкідливою... Адже Богові це байдуже і він мені нічого не зараховує. Зрештою, треба гадати, що Бог не такий, яким ми його собі уявляємо. Бог — це, можливо, сама природа, а всіма подіями життя керує Випадок, який часом приводить дивні збіги й події, що змушують вірити в Провидіння.
Що ж до наших молитов, наших релігій, наших розмов із Богом... я маю всі підстави вважати їх марними.
Сен-Марсо лишив свої візитівки.
Відчувати в собі розум, сили, щоб зрушити небо й землю, — і лишатися замкненою, мертвою.
Я не кричу, але всі ці муки впишуться зморшками на моєму обличчі; гадають, що це нічого, коли мовчиш, але такі речі завжди повертаються на поверхню.