Середа, 5 листопада 1879

Мені сниться, що Жюліан приносить мені медаль, я приходжу до майстерні й дізнаюся, що її дістала Амелі. Це нікого не образило, бо вона давно вже мала б її дістати, але дивовижно те, що мало не дали її одній англійці, яка в Жюліана лише три тижні й мало що вміє, хоч і працювала раніше. Сара друга, англійка третя, а де Мертенс четверта.
Усе це так дивно й так безглуздо, що мене це не зворушує. Тільки от п'ють пунш, і треба бути люб'язною, інакше подумали б, що я заздрю... Тьфу! я можу дивуватися, але не заздрити. Потім я йду до старої Музе, яка познайомить мене з Ране, оцей-то справжній друг сонця, і який завдячує їй (Музе, коли вона була білизняркою в Імператоровому домі) пом'якшенням вироку, [одне слово закреслено] замість Каєнни; Ламбесса, звідки він утік? Тепер його амністовано, і він друг Ґамбетти, як і раніше. Ране не був комунаром, він був замішаний у студентській справі за Імперії.
Ґолдсміди пообідали й сидять у вітальні, а я лягаю у своїй майстерні, темній-темній, дуже затишній, із щільно зачиненими дверима. Спокій, спокій. Коли ти не щасливий, треба бути принаймні спокійним.