Вівторок, 4 листопада 1879

Ми йдемо дивитися «Мірабо», нову п'єсу, у двох ложах із паном і пані Ґавіні, Шодорді, де Морганом, Жері й нарешті Ґабріелем.
Спадкоємець Росії з дружиною в авансцені й тільки те й роблять, що задивляються на нас; вони добре побачили, каже пані Ґавіні, що ми пристойні люди і що в наших ложах немає жодного хама.
Я була не в гуморі, але винесла з цього вечора виправдання Кассаньяка й більшу любов до свободи. Пані Ґавіні каже, що залюбки жила б до Революції, за часів привілеїв, при дворі... а я, якби народилася до Революції, сама б її зробила, наскільки стало б моїх сил. Так, але Кассаньяк не має таланту того іншого, не має й ролі того іншого, у нього навіть немає справи, яку боронити... отже, він не має виправдання... Але якого ж біса йому докоряють? Що він зробив? Якісь непристойності... на які я б навіть не зважала, хай і найтяжчі, якби герой був величніший.