Четвер, 30 жовтня 1879

Ми їдемо трамваєм до музею Клюні. Караджорджевичі, панове де Тарент, Тюркан, Джонстон і Берта. І ми. Не сказати, що шалено весело, але ми з Бертою повідкопували непристойні речі, поки ці добродії бавилися нашою невинністю й сміялися, бачачи, як ми проходимо повз купу всякого, не помічаючи. Щодо мистецької насолоди — то це не завдяки люб'язній компанії, в якій я опинилася. Іншого разу піду сама.
Ці люди мене нудять. Ні втіхи, ні користі.
Франція — чарівна й весела країна. Заколоти, Революції, Моди, Дотепність, Грація, Елегантність.
Усе те, що, зрештою, надає життю чарівності, непередбачуваності. Але не шукайте тут ні серйозного уряду, ні доброчесних чоловіків (у античному значенні слова), ні шлюбів із кохання... Ані навіть справжнього Мистецтва. Французькі живописці дуже сильні, але, окрім Жеріко й нині Бастьєна-Лепажа, божественного подиху бракує. І ніколи, ніколи, ніколи Франція не створить того, що створили Італія й Голландія в окремому жанрі.
Прекрасна країна для залицянь і втіх, але решта... Зрештою, це все одно дещо, а інші країни зі своїми солідними й поважними чеснотами часом нудні. До того ж, якщо я нарікаю на Францію, то це тому, що я не заміжня. Франція для дівчат — країна ганебна. І слово це не надто сильне. Не можна вкласти більше холодного цинізму в парування двох істот, ніж вкладають тут, одружуючи чоловіка й жінку. Торгівля, оборудка, спекуляція — це почесні слова, вжиті як годиться, але вони ганебні, прикладені до шлюбу, а проте немає точніших, щоб розповісти про французькі шлюби.
Близько п'ятої я вийшла з Бертою, і ми пішли роздивлятися крамниці на бульварах. Було вже надто темно, щоб працювати, але ще досить світло, щоб прогулюватися.
Берта елегантна, хоч і проста, і я теж. Капелюшки на чолі й чорні сукні...
І все ж я гарна, і це мене навіть потішило, бо ми зіткнулися з Кассаньяком ніс у ніс; я виявила легке здивування, а він мені вклонився, я приязно кивнула, наче ми бачилися напередодні, водночас зашарівшись. Але холодно, і це гарний рум'янець. Потім ми підчіплюємо Мультедо й вертаємося бульваром угору, і обганяємо Кассаньяка, щоб він міг побачити, що я висока й струнка, що в мене розкішний стан і що я його не боюся, бо обертаюся на нього подивитися... я добре обернулася, але надто швидко й нічого не побачила. Головне, щоб він побачив, що мені все одно, наче нічого й не було. Він чудовий, і я його обожнюю. Ось так. Шкода, що холодно, бо коли ми спинилися побалакати з Мультедо після того, як я побачила того іншого, мене пройняв сильний дрож, і якби не було холодно, я могла б подумати... зрештою, це було і те, і те. Я не знаходжу на світі нікого такого, як Кассаньяк, і, безперечно, я біля його ніг. Він вродливий, він милий, він чарівний, він добрий. Це єдина істота на світі, яка мені рівня, моя вища істота, біля колін якої я хотіла б бути. Так, коли я обожнюю Ґамбетту чи якогось іншого великого чоловіка, я біля його ніг, і мені здається, що я говорила б із ним, як говорять із Богом, якби він зволив піднести мене до себе, але... це не чоловіки; це герої, генії, перед якими завмираєш в екстазі... тоді як той — таки чоловік, мій чоловік, моя половина... попри всіх дочок Акар на світі. Вона навіть посагу йому не принесла, його ошукали, у неї майже нічого немає. Принаймні щодо статку і щодо, щодо стегон він має за мною шкодувати.
Мати за дружину чорну шкапу, погано збудовану й дурну! та ще й з гладкою безбарвною шкірою... Тим гірше для нього. Я зробила все, що могла.
Цього вечора ми йдемо з Ґавіні дивитися нудну оперету.