Субота, 25 жовтня 1879

Мій живопис «набагато, набагато кращий». Нещодавно ми зробили годинний ескіз на місця, а цього ранку їх розклали в малій вітальні й замкнули там Тоні, який цілковито відмовляється їх нумерувати, кажучи, що це неможливо, що годинна робота нічого не показує і що, зрештою, він готовий проставити номери навмання чи відвернувшись. Якщо це й не дуже серйозно, то досить кумедно, бо ми підслуховували під дверима й верзли купу дурниць. Урешті він не захотів лишатися сам і попросив додати до нього тих із дам, які ескізу не робили. Так і зробили; Лінсдалл дістала № 1, вас я прийняв за панну Мадлен, зрештою, я міг би дати вам гірше місце, вашій голові бракує черепа; що ж до вас (мене), то ви третя, я з тим самим успіхом міг би поставити вас першою. Це нічого не означає; іншого разу ви дасте мені свої тижневі етюди, за якими я вас і розмішу. У цьому немає здорового глузду.
З № 3 я матиму дуже добре місце на конкурсі.
Мою композицію Жюліан визнав дуже доброю. Удома я застаю звичних людей, а потім пана де Тарента, де Моргана, Тюркана, Берту тощо, тощо.
Мій живопис іде краще, це дає мені вільніше дихати.
Ґамбетта повернувся до Парижа.