Пʼятниця, 3 жовтня 1879

Мультедо приходив учора ввечері, як завжди задерикуватий, дитинний і стомливий. Дуже стомливий. До того ж моя люба родина вважала за свій обов'язок пояснювати, підтверджувати, пом'якшувати чи коментувати все, що я казала. Я сьогодні дуже втомлена й роздратована.
Що ви думаєте про Гехта? Яке раптове зникнення. Єврейські свята скінчилися, вони пояснювали мені його відсутність... Але мене ніщо не дивує. Лише приємна чи бодай стерпна подія занурила б мене в безмежне здивування. Хіба я не приречена на дрібні прикрощі. Живопис не йде, очі мої слабшають, цього ранку я ледь що бачила. Я пропаща, кінчена.
Я лишилася вдома, щоб спробувати зробити свою композицію, але не могла провести жодної риски, о третій прийшов Гехт і пробув до пів на п'яту.
Він сказав мамі, що не приходить частіше, бо в нас для нього забагато небезпек, що йому немає й двадцяти і що коли серце, яке завжди було вільним, віддається в його віці, то це серйозно й страшно. Брудний жид.
Я навіть не вірю, що він справді близький з Ґамбеттою. Він каже мені, що я мала б співпрацювати з «Новою Revue».
Велика прогулянка до Лісу. Але без Жозефа, бо ця велика людина супроводжувала Ґамбетту, який прибув у середу ввечері до Шато-де-Кре. Отже, на цьому й по всьому до наступного місяця, до відкриття Палат. На мій живопис наврочили. Боже мій, врятуй мене.