❦
Середа, 10 вересня 1879
Mercredi, 10 septembre 1879
Дядько Лотрек приїхав, він проведе якийсь час із нами.
L’oncle Lautrec est arrivé, il passera quelque temps avec nous.
Не знаю, чи казала я вам про задум шлюбу між ним і Діною.
Je ne sais si je vous ai parlé d’un projet de mariage entre lui et Dina.
Він був одружений із сестрою дідуся, від якої мав кількох дітей, але вижило тільки двоє: граф Олександр, неодружений, і маркіза Монтекукулі де Мерано, яка має юрбу дітей і дуже багата, успадкувавши від старого родича, маркіза де Мерано. Є навіть історії про це. Старий дядько задумав це, щоб зробити з Діни молоду вдову; задум чарівний... Діна — гарна дівчина двадцяти чотирьох років; коли їй було девʼятнадцять, я гадала, що вона вже зівʼяла, але це тому, що мені було лише пʼятнадцять... Зовсім молодою вона була втомлена, бліда, зелена, негарна, а тепер, трохи причепурившись, хоч і без румʼян, вона може справляти враження й здаватися дуже милою. Навіть колір її обличчя став дуже білим і трохи рожевим, хоч тіло лишалося темного й землистого кольору, незбагненного поруч із цим найбілявішим з білявого волоссям, зеленкувато-русявим на скронях і золотистим на кінцях кіс. Волосся спадає їй нижче колін, але його дуже мало; на голові й до плечей воно ще густе, але решта кіс жалюгідна, що вона надолужує, домішуючи туди довгі фальшиві пасма, і все разом утворює дивовижний ліс... Саме це й обурює мою дурну чесність, коли захоплюються цією чуприною; гадаю, я не змогла б витримати всіх цих компліментів, знаючи, що три чверті цієї краси несправжні, бо, між нами, якби вона лишала розпущеним саме своє волосся, з нього б сміялися, це були б мишачі хвостики. Та байдуже, я кажу це лише тут і нізащо в світі нікому не сказала б, але я маю докори сумління.
Il a été marié à la sœur de grand-papa, dont il a eu plusieurs enfants mais deux seulement survivent: le comte Alexandre célibataire et la marquise Montecuculi de Merano qui a une foule d’enfants et qui est très riche ayant hérité d’un vieux parent, le marquis de Merano. Il y a même des histoires là-dessus. Cette idée est venue au vieil oncle pour faire de Dina une jeune veuve, l’idée est charmante... Dina est une belle fille de vingt-quatre ans, lorsqu’elle avait dix-neuf ans je croyais qu’elle était déjà fanée, c’est que je n’en avais que quinze... Toute jeune elle était fatiguée, pâle, verte, laide, à présent avec un peu de toilette, bien que sans fard, elle peut faire de l’effet et paraître très gentille. Son teint même est devenu très blanc et légèrement rosée bien que le corps restât d’une couleur foncée et terreuse inexplicable en présence de ces cheveux les plus blonds des cheveux blonds, blond verdâtre sur les tempes et doré au bout des nattes. Les cheveux lui tombent plus bas que les genoux mais il y en a fort peu; sur la tête et jusqu’aux épaules, c’est encore épais mais le reste des nattes est pitoyable, ce à quoi elle supplée en y mélangeant de longues mèches fausses et le tout ensemble forme une forêt étonnante... C’est même ce qui révolte ma bête d’honnêteté quand on admire cette chevelure, je crois que je ne pourrais pas supporter tous ces compliments sachant que les trois quarts de cette beauté ne sont pas légitimes, car, entre nous, si elle ne laissait pendre que ses cheveux à elle on s’en moquerait, ce serait des queues de rats. C’est égal, je ne le dis qu’ici et je me garderais bien de dire à qui que ce soit au monde, mais j’ai des scrupules.
Я не хотіла б віддавати цю дівчину цьому старому. Йому, певно, сімдесят років... але він може прожити ще десять. Та іншої партії немає... а одружуватися ж треба.
Je ne voudrais pas livrer cette fille à ce vieillard. Il doit avoir soixante dix ans... mais il peut vivre dix ans encore. Mais il n’y a pas d’autre parti... et il faut bien se marier.
Гехт і Блан увечері. Блан грає в пікет і почувається трохи зачепленим через увагу, яку приділяють Гехтові. Ми сиділи до першої, тоді всі зголодніли, повечеряли, і друг Ґамбетти поїхав лише о другій разом із другом Поля де Кассаньяка.
Hecht et Blanc le soir. Blanc joue au piquet et se sent quelque peu déconfit par l’attention accordée à Hecht. On est resté jusqu’à une heure, alors tout le monde avait faim, on a soupé et l’ami de Gambetta n’est parti qu’à deux heures avec l’ami de Paul de Cassagnac.